Короткий переказ твору Бідна Ліза (Микола Карамзін Михайлович)

Автор розмірковує, як гарні околиці Москви, але краще всього близько готичних веж Сі ... нова монастиря, звідси видно всю Москву з великою кількістю будинків і церков, безліччю гаїв і пасовищ на іншій стороні, «подалі, в густій зелені древніх в'язів, блищить золотоверхий Данилов монастир », а ще далі, на горизонті встають Воробйови гори.

Блукаючи серед руїн монастиря, автор уявляє собі його колишніх мешканців, але частіше залучають його спогади про плачевну долю Лізи: Я люблю ті предмети, які чіпають моє серце і змушують мене проливати сльози ніжною скорботи! «Сажень в сімдесят від монастиря стоїть порожня, напівзруйнована хатина . У ній за тридцять років «перед сім» жила прекрасна, люб'язна Ліза зі старенькою-матір'ю. Батько любив роботу і був заможним селянином, але після його смерті дружина і дочка його збідніли. Вони здавали в оренду землю і жили на ці невеликі гроші. Мати, сумуючи про батька, плакала (бо і селянки вміють любити). Вона була слабка і не могла працювати. Одна Ліза, не шкодуючи своєї молодості і краси, ткала полотна, в'язала панчохи, навесні продавала лісові квіти, а влітку - ягоди. Ліза була дуже вдячною і ніжною дочкою.

Одного разу в Москві, продаючи конвалії, Ліза зустріла гарного і люб'язного молодої людини, який замість п'яти копійок дав їй рубль, але Ліза відмовилася і взяла, що належало. Молодий чоловік розпитав її, де вона живе. Ліза пішла додому. Вона розповіла матері про те, що трапилося, і та похвалила дочку за те, що Ліза не взяла грошей. На другий день Ліза понесла в місто найкращі конвалії, але нікому їх не продала, а викинула, щоб не дісталися нікому, коли не знайшла вона колишнього молодої людини. На наступний вечір молода людина відвідав їх бідне житло. Ліза пригостила його молоком, а мати встигла розповісти про своє горе. Молодий чоловік каже матері, щоб Ліза продавала свою роботу тільки йому. Це позбавить дівчину від походів до Москви. Бо він час від часу буде приходити і на місці купувати вироби її праці. Старенька погодилася. Молодий чоловік назвався Ерастом.

Це був досить багатий дворянин, розумний і добрий. Він вів розсіяну життя, часто нудьгував.Зустрівши Лізу, він серйозно захопився дівчиною, вирішив на якийсь час залишити «великий світ».

Ліза закохалася. Вона журилася, що Ераст не простий селянин. Але незабаром з'явився він сам, зізнався їй у коханні і розігнав тугу дівчини. Ліза хоче розповісти матері про своє щастя, але молода людина просить нічого не говорити їй, «бо старі люди підозрілі».

Молоді люди бачаться щодня. Ераст захоплений «своєї пастушкою», так називає він Лізу.

Лізу сватає багатий селянин, але вона відмовляє. Ліза і Ераст стали близькі. Ераст змінився до своєї коханої, вона перестала бути для нього символом непорочності, ці почуття йому були вже не нові. Він став уникати Лізу. Одного разу п'ять днів вони не бачилися, а на шостий він прийшов і сказав, що їде на війну, він залишив матері Лізи гроші, щоб дівчина в його відсутність не ходила торгувати. При розлученні молоді люди гірко плачуть. Минуло два місяці. Ліза пішла в місто, щоб купити рожевої води, якій мати її лікує очі. У місті вона побачила Ераста у чудовій кареті. Ліза наздогнала його біля воріт будинку й обійняла. Ераст каже, що заручений і повинен одружитися.Він дає дівчині сто рублів і просить залишити його в спокої. Ераст програвся, щоб заплатити борги, він змушений одружитися «на літній багатій вдові». Ліза віддає гроші подрузі Анюті, щоб та віднесла їх матері, а сама кидається у води ставка. Її поховали тут же, під дубом. Мати, дізнавшись про смерть дочки, теж померла. Хатина спорожніла. Ераст до кінця життя був нещасний. Він вважав себе вбивцею дівчини. Ераст сам розповів автору цю сумну повість і привів його до могили Лізи. Автор закінчує розповідь фразою: «Тепер, може бути, вони вже примирилися».