Короткий переказ твору Чума (Альбер Камю)

Роман є свідчення очевидця, який пережив епідемію чуми, що вибухнула в 194 ... році в місті Орані, типової французької префектурі на алжирському березі. Оповідання ведеться від імені доктора Бернара Ріе, керував протичумними заходами в зараженому місті.

Чума приходить в це місто, позбавлений рослинності і не знає співу птахів, несподівано. Все починається з того, що на вулицях і в будинках з'являються дохлі щурі. Незабаром вже щодня їх збирають по всьому місту тисячами, У перший же день навали цих похмурих провісників лиха, ще не здогадуючись про небезпеку, що загрожує місту катастрофі, доктор Ріє відправляє свою давно страждає якоюсь недугою дружину в гірський санаторій. Допомагати по господарству до нього переїздить його мати.

Першим помер від чуми воротар в будинку доктора. Ніхто в місті поки що не підозрює, що обрушилася на місто хвороба - це чума. Кількість хворих з кожним днем збільшується. Доктор Ріє замовляє в Парижі сироватку, яка допомагає хворим, але незначно, а незабаром і вона закінчується. Префектурі міста стає очевидна необхідність оголошення карантину. Оран стає закритим містом.

Одного разу ввечері доктора викликає до себе його давній пацієнт, службовець мерії на прізвище Гран, якого доктор через його бідності лікує безкоштовно. Його сусід, Коттар, намагався покінчити життя самогубством. Причина, що штовхнула його на цей крок, граніт не ясна, проте пізніше він звертає увагу доктора на дивну поведінку сусіда. Після цього інциденту Коттар починає виявляти в спілкуванні з людьми незвичайну люб'язність, хоча раніше був відлюдькуватим. У доктора виникає підозра, що у Коттар нечиста совість, і тепер він намагається заслужити прихильність і любов оточуючих.

Сам Гран - людина немолода, худорлявої статури, боязкий, насилу підбирає слова для вираження своїх думок. Однак, як потім стає відомо докторові, він протягом вже багатьох років у вільні від роботи години пише книгу і мріє скласти справді шедевр. Всі ці роки він відшліфовує одну-єдину, першу фразу.

На початку епідемії доктор Ріє знайомиться з приїхали з Франції журналістом Раймоном Рамбером і ще досить молодим, атлетичної статури людиною зі спокійним, пильним поглядом сірих очей на ім'я Жан Тарру. Тарру з самого свого приїзду в місто за кілька тижнів до подій, що розгортаються веде записну книжку, куди докладним чином вносить свої спостереження за жителями Орана, а потім і за розвитком епідемії. Згодом він стає близьким другом і соратником доктора і організовує з добровольців санітарні бригади для боротьби з епідемією.

З моменту оголошення карантину жителі міста починають відчувати себе, немов у в'язниці. Їм заборонено відправляти листи, купатися в морі, виходити за межі міста, що охороняється озброєними правоохоронцями. У місті поступово закінчується продовольство, чим користуються контрабандисти, люди подібні Коттар; зростає розрив між бідними, вимушеними тягнути жебрацьке існування, і заможними жителями Орана, які дозволяють собі купувати на чорному ринку втридорога продукти харчування, розкошувати в кафе і ресторанах, відвідувати розважальні заклади. Ніхто не знає, як довго триватиме весь цей жах. Люди живуть одним днем.

Рамбер, відчуваючи себе в Орані чужим, рветься до Парижа до своєї дружини. Спочатку офіційними шляхами, а потім за допомогою Коттар і контрабандистів він намагається вирватися з міста. Доктор Ріє між тим працює по двадцять годин на добу, доглядаючи за хворими в лазаретах.Бачачи самовідданість доктора і Жана Тарру, Рамбер, коли в нього з'являється реальна можливість покинути місто, відмовляється від цього наміру і примикає до санітарних дружинам Тарру.

У самий розпал епідемії, яка забирає дуже багато життів, єдиною людиною в місті, задоволеним станом речей, залишається Коттар, оскільки, користуючись епідемією, сколочує собі стан і може не хвилюватися, що про нього згадає поліція і відновиться розпочатий над ним судовий процес.

Багато людей, які повернулися з спеціальних карантинних установ, що втратили близьких, втрачають розум і палять свої власні житла, сподіваючись таким чином зупинити поширення епідемії. У вогонь на очах байдужих власників кидаються мародери і грабують усе, що тільки можуть понести на собі.

Спочатку похоронні обряди відбуваються при дотриманні всіх правил. Однак епідемія набуває такого розмаху, що незабаром тіла померлих доводиться кидати в рів, цвинтар уже не може прийняти всіх покійних. Тоді їх тіла починають вивозити за місто, де і спалюють. Чума лютує з весни. У жовтні доктор Кастель створює сироватку в самому Орані з того вірусу, який оволодів містом, бо цей вірус дещо відрізняється від класичного його варіанту. До бубонної чуми додається згодом ще й чума легенева.

Сироватку вирішують випробувати на безнадійному хворому, сина слідчого Вогонь. Доктор Ріє і його друзі кілька годин поспіль спостерігають атонію дитини. Його не вдається врятувати. Вони важко переживають цю смерть, загибель безгрішного істоти. Проте з настанням зими, на початку січня, все частіше і частіше починають повторюватися випадки одужання хворих, так відбувається, наприклад, і з Гран. З часом стає очевидним, що чума починає розтискати кігті і, знесилена, випускати жертви зі своїх обіймів. Епідемія йде на спад.

Жителі міста спочатку сприймають цю подію самим суперечливим чином. Від радісного збудження їх кидає у відчай. Вони ще не цілком вірять у свій порятунок. Коттар в цей період тісно спілкується з доктором Ріє і з Тарру, з яким веде відверті бесіди про те, що, коли закінчиться епідемія, люди відвернуться від нього, Коттар. У щоденнику Тарру останні рядки, вже нерозбірливим почерком, присвячені саме йому. Несподівано Тарру захворює, причому обома видами чуми одночасно. Доктору не вдається врятувати свого друга.

Одного разу лютневим зранку місто, нарешті оголошений відкритим, радіє і святкує закінчення страшного періоду. Багато хто, однак, відчувають,