Короткий переказ твору Стійкий принц (Педро Кальдерон)

В основі п'єси лежать справжні історичні події - невдалий похід до Африки португальських військ під командуванням інфантів Фернандо і Енріке, марно намагалися взяти штурмом місто Танжер в 1437 р.

Король Феца хоче відбити у португальців місто Сеуту. Принц Тарудант обіцяє послати йому на допомогу десять тисяч верхових, якщо король віддасть за нього свою дочку Фенікс. Принцеса не сміє перечити батькові, але в душі вона проти шлюбу з Тарудант, бо любить мавританського полководця мулі. Батько вручає їй портрет принца. У цей час з'являється Мулей, який за наказом короля плавав на розвідку до Сеуті. У морі він зауважив флот з Лісабона, який прямував до Танжер під командуванням братів португальського короля принців Енріке і Фернандо. Дон Енріке є магістром ордену Авіс, а дон Фернандо - ордена Христа (релігійно-лицарські ордени, створені для боротьби з «невірними»). Мулей закликає короля готуватися до оборони Танжера і покарати ворогів «страшної батогом Магомета», щоб збулося пророцтво віщунів про те, що «короні португальської буде Африка могилою». Король Феца збирає війська, а Мулею наказує взяти кінноту і атакувати ворога.

Мулей перед боєм дорікає Фенікс за те, що у неї виявився портрет Тарудант. Він вважає, що принцеса його зрадила. Фенікс відповідає, що ні в чому не винна, їй довелося підкоритися волі батька. Він вимагає віддати портрет.

Дон Фернандо і дон Енріке з військами висаджуються на берег поблизу Танжера. Вони хочуть захопити місто і затвердити в Африці християнську віру. Однак дону Енріке у всьому бачаться недобрі знаки, «біди зловісна друк» - то сонячне затемнення, то «флот розсіяв по морю циклон», то він сам спіткнувся, ступивши на землю Африки. Йому здається «у крові весь небосхил, над головою вдень нічні птахи, а над землею ... - кругом труни». Дон Фернандо, навпаки, у всьому бачить добрі ознаки, однак, що б не трапилося, він за все готовий дякувати Богові, бо Божий суд завжди справедливий.

Починається бій, під час якого дон Фернандо бере в полон мулі, що впав з коня. Дон Фернандо зауважує, що мавр страшно засмучений, але не тим, що потрапив у полон. Принц запитує його про причини скорботи. Мулей вражений благородством противника і його участю до чужого горя.Він розповідає про свою нещасливу любов, і принц відпускає його до нареченої. Мулей клянеться, що не забуде про таке благодіяння.

Маври оточують португальців, і дон Фернандо закликає іменем Христа боротися або померти.

Бріто, блазень з почту принца Фернандо, намагаючись врятувати своє життя на полі бою, прикидається мертвим.

Фернандо і його свита здаються в полон, король Феца готовий зберегти життя бранця і відпустити його на волю, якщо португальці віддадуть Сеуту. Принц Енріке відправляється в Лісабон до короля.

На спорожнілому полі бою два мавра бачать лежачого Бріто і хочуть втопити його тіло, щоб воно не стало розсадником чуми. Бріто схоплюється, і маври в жаху тікають.

Фенікс розповідає Мулею, що з нею сталося під час полювання: у струмка в лісі їй чи то зустрілася, чи то привиділася стара, «привид, примара, марення, смаглявий, висохлий скелет».Беззубий рот її прошепотів таємничі слова, повні значення, але поки незрозумілі - «платою бути тобі обмінної, викупом за мерця». Фенікс боїться, що над нею тяжіє рок, що її чекає страшна доля «бути розмінною ціною чиєїсь загибелі земної». Мулей по-своєму тлумачить цей сон, думаючи, що мова йде про його смерть як єдиного порятунку від страждань і негараздів.

Фернандо на прогулянці зустрічає невільників-християн і підбадьорює їх, закликає стійко зносити удари долі, бо в цьому полягає християнська мудрість: якщо цей жереб посланий згори, «є в ньому доброти риса. Чи не знаходиться доля вічно в тому ж положенні. Новини та зміни і царя чекають і раба ».

З'являється король Феца, і разом з принцом Фернандо вони бачать, як до берега підпливає португальська галера, затягнута чорною тканиною. На берег сходить дон Енріке в траурному вбранні і повідомляє сумну звістку про те, що король, дізнавшись про полонення Фернандо, помер від горя. У заповіті він наказав в обмін за принца віддати маврам Сеуту. Новий король Альфонс затвердив це рішення. Проте принц Фернандо в обуренні відмовляється від такої пропозиції і каже, що «неймовірно, щоб государ християнський маврам здав без бою місто». Сеута - «осередок благочестя, цитадель католицизму», і її не можна віддавати на поталу «невірним», бо вони перетворять «каплиці в стійла, у вівтарях влаштують ясла», в храмах зроблять мечеті. Це буде ганьба для всіх християн, нащадки стануть говорити, що «Бога вигнали християни», щоб очистити приміщення злобним демонам на догоду. Жителі Сеути, щоб зберегти багатство, змінять вірі і приймуть мусульманство. Життя однієї людини, навіть принца, говорить Фернандо, не варто таких жертв. Він готовий залишитися в рабстві, щоб не приносити в жертву стільки невинних людей. Принц розриває лист короля і готовий жити в тюрмі разом з невільниками. А за те, щоб у Сеуті висвітлили храм в ім'я непорочного зачаття Богородиці пречистої, до останньої краплі крові принц віддати готовий своє життя.

Король Феца приходить у лють від такої відповіді принца і загрожує йому усіма жахами рабства: «Ти зараз привселюдно на очах у брата будеш на землі переді мною рабськи цілувати мені ноги».Фернандо готовий з радістю все перенести як Божу волю. Король заявляє, що раб повинен все віддати панові і у всьому йому коритися, а значить, дон Фернандо повинен віддати королю Сеуту.Проте принц відповідає, що, по-перше, Сеута не його, а «божа»,