Короткий переказ твору Адам і Єва (Юрій Казаков)

Художник Агєєв жив у готелі, в північному місті, приїхав сюди писати рибалок. Стояла осінь. Над містом, над сизо-бурими, заволоченнимі мжичкою лісами мчали із заходу низькі, що звисають хмари, по десять разів на день починало моросіть, і озеро піднімалося над містом свинцевої стіною. Вранці Агєєв подовгу лежав, курив натщесерце, дивився на небо. Дочекавшись дванадцяти, коли відкривався буфет, він спускався вниз, брав коньяку і повільно випивав, поступово відчуваючи, як добре йому стає, як любить він всіх і все - життя, людей, місто і навіть дощ. Потім виходив на вулицю і ходив по місту години дві. Повертався до готелю і лягав спати. А до вечора знову спускався вниз до ресторану - величезний чадний зал, який він уже майже ненавидів.

Так провів Агєєв і цей день, а на інший до другої години пішов на вокзал зустрічати Віку. Він прийшов завчасно, від нічого робити зайшов до буфету, випив і раптом злякався думки, що Віка приїжджає. Він майже не знав її - два рази тільки зустрічалися, і коли він запропонував їй приїхати до нього на Північ, вона раптом погодилася. Він вийшов на перон. Поїзд підходив. Віка перша побачила його і покликала. Вона була дуже гарна, а в одязі її, в поплутаних волоссі, в манері говорити було щось невловимо московське, від чого Агєєв вже відвик на Півночі. «Щастить мені на баб», - подумав Агєєв. «Я тобі газети привезла. Тебе лають, знаєш ». «А-а! Сказав він, відчуваючи глибоке задоволення. «Колгоспницю» не зняли? »-« Ні, висить ... - Віка засміялася. Ніхто нічого не розуміє, кричать, сперечаються, хлопці з бородами колами ходять ... »-« Тобі-то сподобалося? »Віка невизначено знизала плечима, і Агєєв раптом розлютився. І весь день вже як чужий ходив поряд з Вікою, позіхав, на її запитання мукав щось незрозуміле, чекав на пристані, поки вона справлялася про розклад, а ввечері знову напився і замкнувся у себе в номері. На другий день Віка розбудила Агєєва рано, змусила вмитися та одягнутися, сама укладала його рюкзак. «Прямо як дружина», - з подивом думав Агєєв. Але й на пароплаві Агеєву не стало легше. Побродивши по залізному настилу нижньої палуби, він примостився біля машинного відділення, недалеко від буфету. Буфет нарешті відкрився, і відразу ж до Агеєву підійшла Віка: «Хочеш випити, бідний? Ну, йди, випий ». Агеєв приніс четвертинку, хліба і огірків. Випивши, він відчув, як отмякает у нього на душі. «Поясни, що з тобою?» - Запитала Віка. «Просто сумно, стара, - сказав він тихо. Напевно, я нездара і дурень ». «Дурний!» - Ніжно сказала Віка, засміялася і поклала йому голову на плече. І стала вона раптом близька і дорога йому. «Знаєш, як паршиво було без тебе - дощ ллє, йти нікуди, сидиш у ресторані п'яний, думаєш ... Втомився я. Студентом був, думав - все переверну, всіх вб'ю своїми картинами, подорожувати табору, на скелях жити. Такий собі, знаєш, бродяга Гоген ... Три роки, як скінчив інститут, і всякі покидьки заздрять: ах, слава, ах, Європа знає ... Ідіоти! Чому заздрити? Що я над кожною картиною ... На виставку не потрапиш, комісії заїдають, а прорвався чимось не головним - ще гірше. Критики!Кричать про сучасність, а сучасність розуміють противно. І як брешуть, яка демагогія за вірними словами! Коли вони кажуть «людина», то неодмінно з великої літери. А ми, які щось робимо, ми для них піжони ... Духовні стиляги - ось ми хто! »-« Не треба б тобі пити ... »- тихо сказала Віка, жалісливо дивлячись на нього зверху вниз. Агеєв подивився на Віку, скривився і сказав: «Піду спати». Він почав роздягатися в каюті, і йому стало до сліз шкода себе і самотньо. Порятунок його було зараз в Віке, він знав це. Але щось у ній приводило його до сказу.

До острова пароплав підходив ввечері. Вже видно було темна многошатровая церква. Глухо й віддалено згоріла коротка зоря, стало смеркати. У Вікі було вперте і скривджене обличчя. Коли зовсім близько підійшли, стали видні вітряк, прекрасна старовинна хата, амбарні будівлі - усе нерухоме, пусте, музейне. Агеєв посміхнувся: «Якраз для мене. Так би мовити - на передньому краї ». Готель на острові виявилася затишній - піч на кухні, три кімнати - всі порожні. Господиня принесла простирадла, і добре запахло чистою білизною. Віка зі щасливим обличчям впала на ліжко: «Це геніально! Милий мій Адам, ти любиш смажену картоплю? »Агєєв вийшов на вулицю, потихеньку обійшов церкву і присів на березі озера. Йому було самотньо. Він сидів довго і чув, як виходила і шукала його Віка. Йому шкода було її, але гірка відчуженість, відчуженість від всіх зійшла нею. Він згадав, що хворі звірі так ховаються - забиваються в недоступну глушину і лікуються там якоїсь таємничої травою або вмирають. «Де ти був?» - Запитала Віка, коли він повернувся. Агєєв не відповів. Вони мовчки повечеряли і лягли, кожен на своє ліжко. Погасили світло, але сон не йшов. «А знаєш що? Я поїду, - сказала Віка, і Агєєв відчув, як вона ненавидить його. З першим же пароплавом поїду. Ти просто егоїст. Я ці два дні думала: хто ж ти? Хто? І що це в тебе? А тепер знаю: егоїст. Говориш про народ, про мистецтво, а думаєш про себе - ні про кого, про кого, про себе ... Навіщо ти кликав мене, навіщо? Знаю тепер: піддакувати тобі, гладити тебе, так? Ну немає, милий, пошукай іншу дурепу. Мені й зараз соромно, як я бігала до деканату, як брехала: тато хворий ... »-« Замовкни, дурепо! -