Короткий переказ твору Зірка (Еммануїл Казакевич)

Взвод радянських розвідників вступив на село. Це була звичайна західноукраїнська село. Командир розвідників лейтенант Травкін думав про своїх людей. З вісімнадцяти колишніх, перевірених бійців у нього залишилося всього дванадцять. Решта були тільки що набрані, і які вони будуть у справі - невідомо. А попереду була зустріч з противником: дивізія наступала.

Травкіна у вищій мірі були властиві самозабутнє ставлення до справи і абсолютна безкорисливість - саме за ці якості розвідники любили цього юного, замкнутого і незрозумілого лейтенанта.

Легкий разведрейд показав, що німці недалеко, і дивізія перейшла до оборони. Потроху підтягнулися тили.

Приїжджав у дивізію начальник розвідвідділу армії поставив перед комдивом Сербіченка завдання відправити групу розвідників у тил ворога: за що були даними, там відбувалася перегрупування, і слід з'ясувати наявність резервів і танків. Кращою кандидатурою для керівництва цієї незвичайно важкою операцією був Травкін.

Тепер Травкін щоночі проводив заняття. З властивим йому завзятістю ганяв розвідників через студений струмок убрід, змушував їх різати дріт, перевіряти довгими армійськими щупами невсамделішние мінні поля і стрибати через траншею. До розвідникам попросився тільки-но закінчивши військове училище молодший лейтенант Мещерський - стрункий блакитноокий двадцятирічний юнак. Дивлячись на те, як ревно він займається, Травкін схвально думав: «Це буде орел ...»

Влаштували останнє тренувальне заняття по зв'язку. Була остаточно встановлена позивна розвідгрупи - «Зірка», позивна дивізії - «Земля». В останній момент Аніканова було вирішено послати замість Мещерського, щоб у разі чого розвідники не залишилися без офіцера.

Починалася давня гра людини зі смертю. Пояснивши розвідникам порядок руху, Травкін мовчки кивнув що залишаються в траншеї офіцерам, переліз через бруствер і безшумно рушив до берега річки. Те ж саме за ним проробили інші розвідники і сапери супроводу.

Розвідники проповзли крізь перерізаним дріт, пройшли німецької траншеєю ... через годину вони заглибилися в ліс.

Мещерський та командир саперної роти невідривно вдивлялися в темряву. Раз у раз до них підходили інші офіцери - дізнатися про ті, хто пішов у рейд. Але червона ракета - сигнал «виявлені, відходимо» - не з'являлася. Значить, вони пройшли.

Ліси, де йшла група, кишіли німцями і німецькою технікою. Якийсь німець, світячи кишеньковим ліхтарем, впритул підійшов до Травкіна, але спросоння нічого не помітив. Він сів оправлятися, крекчучи й зітхаючи.

Кілометра півтора повзли вони мало не по сплячих німцям, на світанку нарешті вибралися з лісу, і на узліссі сталося щось страшне. Вони буквально напоролися на трьох неспавшіх німців, що лежали у вантажівці, один з них, випадково глянувши на узлісся, остовпів: по стежці абсолютно безшумно йшли сім тіней в зелених балахонах.

Травкіна врятувало холоднокровність. Він зрозумів, що бігти не можна. Вони пройшли повз німців рівним, неспішним кроком, увійшли в гай, швидко перебігли цей гай і луг і заглибилися в наступний лісок. Переконавшись, що тут німців немає, Травкін передав першу радіограму.

Вирішили рухатися далі, дотримуючись боліт і лісів, і на західному узліссі гаю відразу побачили загін есесівців. Незабаром розвідники вийшли до озера, на протилежному березі якого стояв великий будинок, з якого часом долинали чи то стогін, чи то крики. Трохи пізніше Травкін що виходила з дому німця з білою пов'язкою на руці і зрозумів: будинок служив шпиталем. Цей німець виписаний і йде до своєї частини - його ніхто не шукатиме. Німець дав цінні свідчення. І, незважаючи на те що він виявився робочим, його довелося вбити. Тепер вони знали, що тут зосереджується есесівська танкова дивізія «Вікінг». Травкін вирішив, щоб передчасно себе не виявити, «мов» поки не брати. Потрібен тільки добре обізнаний німець, і його треба буде дістати після розвідки залізничної станції. Але схильний до відважності чорноморець неньчиним порушив заборону - здоровенний есесівець випер в ліс прямо на нього. Коли Гауптшарфюрер скинули в озеро, Травкін зв'язався з «Землею» і передав все встановлене ім. За голосам з «Землі» він зрозумів, що там його повідомлення прийнято як щось несподіване і дуже важливе.

Добре поінформованого німця Аніканов і неньчиним взяли, як і збиралися, на станції. Голуб до того часу загинув. Розвідники вирушили назад. В дорозі загинув Бражніков, були поранені Семенов і Аніканов. Радіостанція, яка висіла на спині у Бикова, була розплющене кулями. Вона врятувала йому життя, але для роботи вже не годилася.

Загін йшов, а навколо нього все вужче і вужче стягувалася петля величезної облави. У погоню були підняті розвідзагін дивізії «Вікінг», передові роти 342-ї гренадерської дивізії і тилові частини 131-ї піхотної дивізії.

Верховне Головнокомандування, отримавши відомості, здобуті Травкіна, відразу зрозуміло, що за цим криється щось більш серйозне: німці хочуть контрударом відвернути прорив наших військ на Польщу. І було віддано розпорядження посилити лівий фланг фронту і перекинути туди кілька частин.

А закохана в Травкіна хороша дівчина Катя, зв'язкова, вдень і вночі слала позивні: «Зірка».«Зірка». «Зірка».

Ніхто вже не чекав, а вона чекала. І ніхто не смів зняти рацію з прийому, поки не почався наступ.