Короткий переказ твору Скандаліст, або Вечори на Василівському острові (Веніамін Каверін)

Професора Степана Степановича Ложкіна, все життя благополучно займався літературними пам'ятниками єресей і сект XV-XVI століть, раптом стала відвідувати «небезпечна думка». Його існування: читання лекцій, робота над рукописами, відносини з дружиною - здається йому одноманітним і «машинальним». Мальвіна Едуардівна, злякавшись проявів «другої молодості» свого чоловіка, щоб трохи змінити спосіб життя, запрошує гостей. Присутні представники «старої», академічної науки засуджують незрозумілих і небезпечних «формалістів». Мова заходить і про Драгоманова: про нього тут говорити не прийнято, але як раз тому його дивну поведінку, темне минуле і пристрасть до наркотиків викликають загальний інтерес.

Тридцятитрирічного Борис Павлович Драгоманов живе в університетському гуртожитку, де його всі не люблять і бояться. Драгоманов викладає кільком студентам курс «Вступ до мовознавства».На одній з лекцій він несподівано «відрікається» від традиційної теорії загальноіндоєвропейський прамови і стверджує, що розвиток, навпаки, походить від «початкового безлічі мов до мови єдиного».

В одному з великих ленінградських видавництв працює «загадковий і відчужений від реального світу» хранитель рукописів. Цього маленького дідка з рудою борідкою прозвали халдеїв Халдеевічем. Халдей Халдеевіч не любить письменників, неспокійних і ненадійних. Ще йому дуже не подобається «пролаз» Кирюшко Кекчеев, який несподівано з кур'єра перетворився на начальника.

Студент Інституту східних мов Ногін після розмови з Драгомановим приходить у свою розорену, запущену квартиру. Ногін багато працює і посилено займається вивченням арабської мови.

У Ленінград з Москви повертається «письменник, скандаліст, філолог» Віктор Некрилов.Некрилов сердитий на своїх «друзів»-літераторів, «відсиджуватися і багатіють». Він готує наступ. Дійсно, йому вдається і вдало провести ділові розмови у видавництві, і на ходу образити благополучного письменника Роберта Тюфіна. Увечері Некрилов у супроводі красуні Верочки Барабанової відвідує Драгоманова. Потім всі вони вирушають у Капелу на літературний вечір.Там Некрилова шумно зустрічають, оточують лестощами, просять виступити. Віра Олександрівна тікає, образившись на Некрилова, адже він обіцяв бути на її вечорі.

Ногін приїжджає до Лісового, де комуною живуть «економісти», його друзі й земляки. Ногін в розпачі: він закоханий у Вірочку Барабанову. Повернувшись додому, Ногін запив. За студентом зворушливо доглядає його сусід Халдей Халдеевіч, причому з'ясовується, що він - рідний брат професора Ложкіна, але вже багато років перебуває з ним у сварці. Тим часом професор Ложкін «бунтує». Він збриває бороду, а потім поспішно їде, поки дружина спить.

Некрилов якось безглуздо «змінює» своєму другові з його дружиною. З нагоди приїзду Некрилова влаштовується збори друзів. Некрилов продовжує «скандалити». Його ніхто не розуміє, думка про «тиск часу» залишається без відгуку. Некрилов збирається виїхати. Коли він заходить попрощатися з Вірочка, з'ясовується, що вона виходить заміж за Кирила Кекчеева. Некрилов намагається відмовити Вірочку, він готовий «відвезти її з-під вінця».

На Ногіна велике враження справив Некрилов, з яким він познайомився у Драгоманова. Некрилов розповідає про вибір Віри Олександрівни Барабанової і погрожує вбити Кекчеева. Після цієї звістки з Ногіна «твориться щось недобре». Він все ж таки відправляється до Вірочці, щоб попередити про небезпеку, але застає її з тим самим «другом». Тоді Ногін пише Кекчееву лист.

Некрилов є у видавництво, щоб «влаштувати» книгу Драгоманова і розібратися з Кекчеевим, але раптово дізнається, що Кекчеев збирається повернути йому його власну рукопис. Некрилов влаштовує справжній скандал ... Натовп службовців одного з найбільших ленінградських видавництв безпорадно спостерігає за тим, як буяє Некрилов, як він б'є Кекчеева, як розоряє його кабінет. Кекчеев від страху повністю втрачає людський вигляд і боягузливо відмовляється від нареченої. Халдею Халдеевічу це зіткнення приносить справжнє задоволення.

«Утекти» від дружини, Ложкін відправився до свого старого гімназичного приятелеві докторові Нейгауза. У маленькому глухому містечку він насолоджується свободою. Так «бунт» професора «пішов» у звичайний «пікнік», в гучну пиятику. Ложкін повертається до Ленінграда. Там він випадково зустрічає Драгоманова, який вибачається за не дуже чемне поводження під час їх останньої розмови. Але і теперішня їхня розмова кінчається тим, що ображений Ложкін тікає в сказі. Професор бродить по Васильєвському острову. Мокрого і нещасного Ложкіна витягує з чергового Василеостровского повені Халдей Халдеевіч. Вони нарешті зустрілися, двадцять шість років по тому. Халдей Халдеевіч спочатку дорікає похиленого Степана, адже той колись забрав у нього наречену, але потім обидва плачуть, обійнявшись. Їх розмову чує прокинувся після хвороби Ногін.

Розкаяний Ложкін поспішає додому, але вже не застає в живих Мальвіну Едуардівну, затужив і хвору без чоловіка. Ложкін повертається до своїх рукописів в Публічній бібліотеці. Не було ніякої «другої молодості». Тепер треба з гідністю перенести старість.

У великій залі інституту чекають Драгоманова. Замість нього з'являється студент Леман, який зачитує доповідь професора «Про раціоналізації мовного простору». У доповіді пропонується «розбити людську мову на групи за професійними і соціальними ознаками" і "між групами провести суворі кордону, порушення яких слід обкладати відповідним штрафом». Тільки прослухавши знущальне висновок - прохання повернути зниклу друкарську машинку «Адлер», - присутні остаточно розуміють, в чому справа. Скандал.

Вірочка Барабанова не знає, кого вибрати: вона вже дала слово Кекчееву, з ним вона зможе спокійно займатися живописом. Але любить Вірочка Некрилова, хоча він і одружений. Вірочка намагається вирішити це питання за допомогою ворожіння. На жаль, вибір падає на Кекчеева.Але раптово з'являється Некрилов.

Ногін поступово одужує. Все, що було до хвороби, тепер його не займає. Одного разу вночі він під впливом теорії Лобачевського пише оповідання, у фіналі якого з'єднуються дві паралельні сюжетні лінії. Він зрозумів, до чого йшов, до чого прагнув. Це - проза.

Вокзал. Тут Драгоманов проводжає Некрилова і Вірочку до Москви. Друзі, як завжди, сперечаються, чи не сваряться. Вже в дорозі Некрилов під враженням від слів Драгоманова затіває «сумний розмову з своєю чесністю»,