Короткий переказ твору Снігова країна (Ясунарі Кавабата)

Японія тридцятих років. Хтось Симамура, чоловік середніх років, їде в потязі в снігову країну - так називається суворий гірський край на півночі Хонсю (головний острів Японії), який славиться рясними снігопадами. Вперше він приїхав туди помилуватися північній природою рік тому ранньою весною, а зараз їде знову: побачити молоду жінку, з якою познайомився. Симамура виріс в Токіо, він людина забезпечена і якщо чим і займається, то виключно для власного задоволення.Так, він зацікавився спочатку народними танцями, потім європейським балетом, якого ніколи не бачив, він пише про нього статті. У поїзді він бачить красиву юну дівчину, яка сиділа навскоси через прохід від нього. Дівчина місцева, і з її розмови з начальником станції Симамура дізнається, що її звуть Йоко. Її голос здається йому до болю прекрасним. Він спостерігає за її обличчям, яке відображається у віконному склі, як у дзеркалі, і приходить у захват, коли її очей поєднується з якимось далеким вогником і зіниця спалахує. Дівчина їде не одна: з нею хворий чоловік, за яким вона дбайливо доглядає . Симамура не може зрозуміти, ким вони доводяться один одному.Дівчина і її супутник сходять з поїзда на тій же станції, що і Симамура. Агент готелі везе Симамура на машині повз потопаючих в снігу будинків. Симамура запитує агента про дівчину, яка тоді, навесні, жила в будинку вчительки танців, і чує у відповідь, що вона теж була на станції: зустрічала хворого сина вчительки. Симамура не дивується збігом: «значить, в дзеркалі, на тлі вечірнього пейзажу, він бачив Йоко, які доглядають за хворим сином господині будинку, де живе жінка, заради якої він сюди приїхав ...»

Вони зустрічаються в коридорі готелю. Вона не дорікає йому за те, що він довго не приїжджав, не писав їй і навіть не надіслав обіцяне керівництво з танців. Вона мовчить, але Симамура відчуває, що вона не тільки не звинувачує його, але виконана ніжності, тягнеться до нього всією істотою.Симамура згадує, як він познайомився з нею. На початку альпіністського сезону він приїхав у ці місця і, спустившись з гір після тижневого походу, попросив запросити гейшу. Йому пояснили, що всі гейші запрошені на банкет з нагоди закінчення будівництва дороги, але є ще дівчина, яка живе в будинку вчительки танців, може бути, вона погодиться прийти. Вона не те щоб справжня гейша, але коли бувають великі банкети, її охоче запрошують: вона танцює, і її тут дуже цінують.Дівчина прийшла, і на Симамура повіяло дивною чистотою. Вона розповіла про себе: їй дев'ятнадцять років, народилася вона тут, в краю снігу, один час працювала Подавальниця в Токіо, але потім її викупив покровитель: він побажав, щоб вона зайнялася викладанням національних танців і здобула самостійність. Але незабаром він помер, і з тих пір вона живе по-справжньому, по-своєму. Симамура заговорив з нею про театр кабукі - виявилося, що дівчина добре розбирається в мистецтві цього театру. Симамура почав відчувати до неї щось схоже на дружню участь. Наступного дня дівчина зайшла до нього в номер в гості. Симамура попросив її порекомендувати йому гейшу, йому хотілося, щоб вони з дівчиною залишилися тільки друзями.Бути може, влітку він приїде сюди з сім'єю, вона могла б скласти компанію його дружині, а тілесна близькість може закінчитися тим, що на ранок йому і дивитися на неї не захочеться. Але дівчина все-таки відмовляється допомогти. Коли ж покоївка надіслала до Симамура гейшу, йому негайно зробилося нудно, і він делікатно випровадив її. Зустрівши дівчину в кріптомеріевой гаю, він повідомив їй, що передумав і відпустив гейшу: йому здалося прикрим проводити час з іншою дівчиною, не такою красивою, як вона . Але щось між ними змінилося, все було вже не так, як до приходу гейші. Увечері дівчина прийшла до Симамура в номер. Вона була на святі, і її напоїли, так що вона ледве стояла на ногах. Симамура обняв її, але вона пам'ятала його слова про те, що краще їм залишатися просто друзями, і боролася з бажанням віддатися йому. І все ж вона поступилася. Вона пішла від нього завидна, до того, як встала готельна прислуга, а Симамура в той же день повернувся в Токіо.

І ось тепер, кілька місяців по тому, Симамура, не злякавшися сильного холоду, приїхав у сніжну країну, щоб знову побачити дівчину, ім'я якої він незабаром дізнається: Комакі. Вона вважає, скільки днів вони не бачилися: сто дев'яносто дев'ять. Симамура дивується, що вона пам'ятає в точності дату їх любовного побачення: 23 травня. Вона пояснює, що давно вже веде щоденник.Більше того, виявляється, що вона з п'ятнадцяти років конспектує прочитані оповідання і романи, і зараз у неї накопичилося близько десятка зошитів з такими конспектами. Конспекти прості: ім'я автора, назву книги, імена героїв і їх відносини. Симамура здається, що це безглузде заняття, марна справа. Втім, якщо б Симамура став роздумувати про власне життя, він, бути може, прийшов би до висновку, що його життя теж безглузда. Комакі запрошує Симамура до себе додому. Він говорить, що зайде, якщо вона покаже йому свої щоденники, але вона відповідає, що спалить їх. Симамура розповідає Комакі, що їхав в одному вагоні з сином її вчительки і супроводжувала його дівчиною. Він намагається дізнатися, ким вона йому доводиться, але Комакі не бажає відповідати. Вона говорить тільки про сина вчительки: йому двадцять шість років, у нього туберкульоз кишечника і він повернувся на батьківщину вмирати. Комакі живе на