Короткий переказ твору Юнкера (Олександр Купрін)

У самому кінці серпня завершилося кадетська отроцтво Альоші Александрова. Тепер він буде навчатися у Третьому юнкерському імені імператора Олександра II піхотному училищі.

Ще вранці він наніс візит Синельниковим, але наодинці з Юленька йому вдалося залишитися не більше хвилини, протягом якої замість поцілунку йому було запропоновано забути літні дачні дурниці: обидва вони тепер стали великими.

Смутно було в нього на душі, коли з'явився він в будівлі училища на Знам'янці. Правда, лестило, що ось він уже й «фараон», як називали першокурсників «обер-офіцери» - ті, хто був вже на другому курсі. Олександрівських юнкерів любили в Москві і пишалися ними. Училище незмінно брало участь у всіх урочистих церемоніях. Альоша довго ще буде згадувати пишну зустріч Олександра III восени 1888 р., коли царська сім'я пройшла повз стрій на відстані кількох кроків і «фараон» цілком скуштував солодкий, гострий захоплення любові до монарха. Проте зайві дневальства, скасування відпустки, арешт - все це сипалося на голови юнаків. Юнкерів любили, але в училище «гріли» нещадно: грів дядько - однокурсник, взводний, курсової офіцер і, нарешті, командир четвертої роти капітан Фофанов, що носив кличку Дрозд. Звичайно, щоденні вправи з важкої піхотної берданкою та муштра могли б викликати огиду до служби , якщо все разогревателі «фараона» не були б настільки терплячі і суворо співчутливі.

Не існувало в училищі і «Цуканов» - помиканія молодшими, звичайного для петербурзьких училищ. Панувала атмосфера лицарської військової демократії, суворого, але дбайливого товариства. Все, що стосувалося служби, не допускало послаблень навіть серед приятелів, зате поза цим пропонувалося незмінне «ти» і дружнє, з відтінком не переходить відомих кордонів фамільярності, звертання. Після присяги Дрозд нагадував, що тепер вони солдати і за проступок можуть бути відправлені не до матінки, а рядовими в піхотний полк.

І все ж молодий запал, не зужите кінця хлоп'яцтво переглядали у схильності дати своє найменування всього оточуючого. Перша рота звалася «жеребці», друга - «звірі», третя - «мазочками» та четверта (Александрова) - «блохи». Кожен командир теж носив присвоєне йому ім'я. Тільки до Бєлову, другому курсового офіцеру, не прилипло ні одне прізвисько. З Балканської війни він привіз дружину-болгарку невимовної краси, перед якою схилялися все юнкера, через що і особа її чоловіка вважалася недоторканною. Зате Дубишкін називався Пуп, командир першої роти - Хухрік, а командир батальйону - Берді-Паша. Традиційним проявом молодецтва була і цькування офіцерів.

Проте ж життя вісімнадцяти-двадцятирічних юнаків не могла бути цілком поглинена інтересами служби.

Александров жваво переживав крах свого першого кохання, але так само жваво, щиро цікавився молодшими сестрами Синельниковим. На грудневому балу Ольга Синельникова повідомила про заручини Юленька. Александров був шокований, але відповів, що йому це байдуже, бо давно любить Ольгу і присвятить їй своє перше оповідання, який скоро опублікують «Вечірні дозвілля».

Цей його письменницький дебют дійсно відбувся. Але на вечірній перекличці Дрозд призначив троє діб карцеру за публікацію без санкції начальства. У камеру Александров взяв толстовських «Козаків» і, коли Дрозд поцікавився, чи знає юне обдарування, за що покараний, бадьоро відповів: «За написання дурного і вульгарного твори».Після цього він кинув літературу і звернувся до живопису.) На жаль, неприємності цим не закінчилися. У присвяті виявилася фатальна помилка: замість «О» стояло «Ю» (така сила першою любові!), Так що невдовзі автор отримав від Ольги листа: «З різних причин я навряд чи зможу коли-небудь побачитися з Вами, а тому прощайте» .Сором і розпачу юнкери не було, здавалося, межі, але час лікує всі рани. Александров виявився «одегненим» на самий, як ми зараз говоримо, престижний бал - в Катерининському інституті. Це не входило в його різдвяні плани, але Дрозд не дозволив розмірковувати, і слава Богу. Довгі роки із завмиранням серця буде згадувати Александров шалену гонку серед снігів зі знаменитим фотог Паличем від Знам'янки до інституту; блискучий під'їзд старовинного будинку; удаваного таким же старовинним (не старим!) Швейцара Порфирія, мармурові сходи, світлі зади і вихованок в парадних сукнях з бальних декольте. Тут зустрів він Зіночку Бєлишева, від одного присутності якої світлішав і блищав сміхом саме повітря. Це була справжня і взаємна любов. І як чудно підходили вони один одному і в танці, і на Чистопрудному ковзанці, і в суспільстві. Вона була безперечно гарна, але мала чимось більш цінним і рідкісним, ніж краса.

Одного разу Александров зізнався Зіночки, що любить її і просить почекати його три роки. Через три місяці він кінчає училище і два служить до вступу в Академію генерального штабу. Іспит він витримає, чого б це не коштувало йому. Ось тоді він прийде до Дмитра Петровича і буде просити її руки. Поручник отримує сорок три карбованці на місяць, і він не дозволить собі запропонувати їй жалюгідну долю провінційної полковий дами. «Я почекаю», - була відповідь.

З тієї пори питання про середній бал став для Александрова питанням життя і смерті. З дев'ятьма балами з'являлася можливість вибрати для проходження служби відповідний тобі полк. Йому ж не вистачає до дев'ятки якихось трьох десятих з-за шістки з військової фортифікації.

Але от всі перешкоди подолані, і дев'ять балів забезпечують Александрову право першого вибору місця служби. Але сталося так, що, коли Берді-Паша вигукнув його прізвище, юнкер майже навмання тицьнув у лист пальцем і наткнувся на нікому не відомий Ундомскій піхотний полк.

І ось надіта новенька офіцерська форма, і начальник училища генерал Анчутін напучує своїх вихованців. Зазвичай в полку не менше сімдесяти п'яти офіцерів, а в такому великому