Короткий переказ твору Гранатовий браслет (Олександр Купрін)

Згорток з невеликим ювелірним футляром на ім'я княгині Віри Миколаївни Шеиной посильний передав через покоївку. Княгиня вимовила їй, але Даша сказала, що посильний тут же втік, а вона не наважувалася відірвати іменинницю від гостей.

Всередині футляра виявився золотий, невисокою проби дутий браслет, покритий гранатами, серед яких був розташований маленький зелений камінчик. Вкладене у футляр лист містив поздоровлення з днем ангела і прохання прийняти браслет, що належав ще прабабці. Зелений камінчик - це дуже рідкісний зелений гранат, повідомляє дар провидіння і оберігає чоловіків від насильницької смерті. Закінчувався лист словами: «Ваш до смерті і після смерті покірний слуга Г. С. Ж.».

Віра взяла в руки браслет - всередині каменів загорілися тривожні густо-червоні живі вогні. "Точно кров», - подумала вона і повернулася до вітальні.

Князь Василь Львович демонстрував у цей момент свій гумористичний домашній альбом, тільки що відкритий на «повісті» «Княгиня Віра і закоханий телеграфіст». «Краще не треба», - попросила вона. Але чоловік вже почав повний блискучого гумору коментар до власних малюнків. Ось дівчина, на ім'я Віра, отримує листа з целующимися голубками, підписану телеграфістом П. П. Ж. Ось молодий Вася Шеїн повертає Вірі обручку: «Я не смію заважати твоєму щастю, і все ж мій борг попередити тебе: телеграфісти звабливі, але підступні». А от Віра виходить заміж за гарного Васю Шєїна, але телеграфіст продовжує переслідування. Ось він, переодягнувшись сажотрусом, проникає в будуар княгині Віри. Ось, переодягнувшись, надходить на їх кухню посудницею. Ось, нарешті, він у божевільні і т. д.

«Панове, хто хоче чаю?» - Запитала Віра. Після чаю гості почали роз'їжджатися. Старий генерал Аносов, якого Віра і її сестра Ганна звали дідусем, попросив княгиню пояснити, що ж у розповіді князя правда.

Г. С. Ж. (А не П. П. Ж.) почав її переслідувати листами за два роки до заміжжя. Очевидно, він постійно стежив за нею, знав, де вона бувала на вечорах, як була одягнена. Коли Віра, теж письмово, попросила не турбувати її своїми переслідуваннями, він замовк про любов і обмежився привітаннями у свята, як і сьогодні, в день її іменин.

Старий помовчав. «Може бути, це маніяк? А може бути, Вірочка, твій життєвий шлях перетнула саме така любов, яку марять жінки і на яку нездатні більше за чоловіка ».

Після від'їзду гостей чоловік Віри і брат її Микола вирішили відшукати шанувальника і повернути браслет. На другий день вони вже знали адресу Г. С. Ж. Це виявився чоловік років тридцяти - тридцяти п'яти. Він не заперечував нічого і визнавав непристойності своєї поведінки. Виявивши деяке розуміння і навіть співчуття в князя, він пояснив йому, що, на жаль, любить його дружину і ні висилка, ні в'язниця не вб'ють це почуття. Хіба що смерть. Він повинен зізнатися, що розтратив казенні гроші і вимушений буде тікати з міста, так що вони про нього більше не почують.

Назавтра в газеті Віра прочитала про самогубство чиновника контрольної палати Г. С. Желткова, а ввечері листоноша приніс його лист.

Жовтків писав, що для нього все життя лише в ній, у Вірі Миколаївні. Це любов, що Бог за щось винагородив його. Йдучи, він у захваті повторює: «Хай святиться ім'я Твоє». Якщо вона згадає про нього, то нехай зіграє ре-мажорну частину бетховенської «апасіонат», він від душі дякує за те, що вона була єдиною його радістю в житті.

Віра не могла не поїхати попрощатися з цією людиною. Чоловік цілком зрозумів її порив.

Особа лежить в труні було безтурботно, ніби він дізнався глибоку таємницю. Віра підвела його голову, поклала під шию велику червону троянду і поцілувала його в лоб. Вона розуміла, що любов, про яку мріє кожна жінка, пройшла повз неї.

Повернувшись додому, вона застала тільки свою інститутську подругу, знамениту піаністку Женні Рейтер. «Зіграй для мене що-небудь», - попросила вона.

І Женні (о диво!) Заграла те місце «апасіонат», яке вказав у листі Желтков. Вона слухала, і в розумі її складалися слова, як би куплети, які закінчувалися молитвою: «Нехай святиться ім'я Твоє». «Що з тобою?» - Запитала Женні, побачивши її сльози. «... Він простив мене тепер. Все добре », - відповіла Віра.