Гульня в полку тривала. У зборах Ромашов застав Осадчого та Миколаєва. Останній зробив вигляд, що не помітив його. Навколо співали. Коли нарешті запанувала тиша, Осадчий раптом затягнув панахиду за самогубцю, перемежовуючи її брудними лайками. Ромашова охопило сказ: «Не дозволю! Мовчіть! »У відповідь чомусь вже Миколаїв з зіпсованим злобою обличчям кричав йому:« Самі ганьбите полк! Ви і різні Назанскій! »« А при чому ж тут Назанскій?

Або у вас є причини бути їм незадоволеним? »Миколаїв замахнувся, але Ромашов встиг виплеснути йому в обличчя залишки пива.

Напередодні засідання офіцерського суду честі Миколаїв попросив супротивника не згадувати імені його дружини та анонімних листів. Як і слід було очікувати, суд визначив, що сварка не може бути закінчена примиренням.

Ромашов провів більшу частину дня перед поєдинком у Назанского, який переконував його не стрілятися. Життя - явище дивовижне і неповторне. Невже він так прихильний військового стану, невже вірить у вищий нібито сенс армійського порядку так, що готовий поставити на карту саме своє існування?

Увечері у себе вдома Ромашов застав Шурочку. Вона стала говорити, що витратила роки, щоб зробити кар'єру чоловіка. Якщо Ромочка відмовиться заради любові до неї від поєдинку, то все одно в цьому буде щось сумнівне і Володю майже напевно не допустять до іспиту. Вони неодмінно повинні стрілятися, але жоден з них не повинен бути поранений. Чоловік знає і згоден. Прощаючись, вона закинула руки йому за шию: «Ми не побачимося більше. Так не будемо нічого боятися ... Один раз ... візьмемо наше щастя ... »- і припала гарячими губами до її рота.

В офіційному рапорті полковому командирові штабс-капітан Діц повідомляв подробиці дуелі між поручиком Ніколаєвим та підпоручиком Ромашова. Коли по команді супротивники пішли один одному назустріч, поручик Миколаїв виробленим пострілом поранив підпоручика в праву верхню частину живота, і той через сім хвилин помер від внутрішнього крововиливу. До рапорту додавалися свідчення молодшого лікаря м. Знойко.