Короткий переказ твору Штабс-капітан Рибников (Олександр Купрін)

Щавінська, співробітник великої петербурзької газети, познайомився з Рибниковим в компанії відомих петербурзьких репортерів. Убогий і жалюгідний штабс-капітан ораторствував, громлячи бездарне командування і звеличуючи - з деякою афектацією - російського солдата. Спостерігаючи за ним, Щавінська помітив деяку подвійність в його зовнішності. На перший погляд у нього було звичайне обличчя з кирпатим носиком, в профіль воно виглядало глузливим і розумним, а фас - навіть зарозумілим. У цей час прокинувся п'яний поет Петрухін, втупився каламутним поглядом на офіцера: «А, японська морда, ти ще тут?»

«Японець. Ось на кого він схожий », - подумав Щавінська. Ця думка зміцніла, коли Рибніков спробував продемонструвати поранену ногу: нижня білизна армійського піхотного офіцера було виготовлено з прекрасного шовку.

Щавінська нагнувся до штабс-капітана і сказав, що він ніякий не Рибников, а японський військовий агент в Росії. Але той ніяк не відреагував. Журналіст навіть засумнівався: адже серед уральських та оренбурзьких козаків багато саме таких монгольських, з жовтизною, осіб. Але ні, розкосів, вилицювате обличчя, постійні поклони і потирання рук - все це не випадково. І вже вголос: «Ніхто в світі не дізнається про нашу розмову, але ви - японець. Ви в безпеці, я не донесу, я захоплений вашим самовладанням ». І Щавінська проспівав захоплений дифірамб японському презирства до смерті. Але комплімент не був прийнятий: російська солдатик нічим не гірше.Журналіст тоді спробував зачепити його патріотичні почуття: японець все-таки азіат, напівмавпа ... «Вірно!» - Прокричав на це Рибніков.

Під ранок вирішили продовжити кутеж у «дівчаток». Клотільда відвела Рибникова на другий поверх. Через годину вона приєдналася до компанії, незмінно формували навколо загадкового їхнього клієнта Льоньки, пов'язаного, судячи з усього, з поліцією, і розповіла про дивний своєму гостя, якого прибули з ним називали те генералом Ояма, то майором Фукушіма . Вони були п'яні і жартували, але Клотільда здалося, що штабс-капітан нагадує їй мікадо. Крім того, її звичайні клієнти потворно грубі. Ласки ж цього немолодого офіцера відрізнялися вкрадливою обережністю і одночасно оточували атмосферою напруженою, майже звірячої пристрасті, хоча було видно, що він шалено втомився. Відпочиваючи, він занурився в стан, схожий на марення, і дивні слова побігли з його уст. Серед них вона розібрала єдино їй знайоме: банзай!

Через хвилину Льонька був на ганку і тривожними свистками скликав городових.

Коли на початку коридору почулися важкі кроки багатьох ніг, Рибников прокинувся і, підбігши до дверей, повернув ключ, а потім м'яким рухом скочив на підвіконня і відчинив вікно. Жінка з криком вхопила його за руку. Він вирвався і ніяково стрибнув вниз. У ту ж мить двері впала під ударами і Льонька з розгону стрибнув слідом за ним. Рибников лежав нерухомо і не пручався, коли переслідувач навалився на нього. Він тільки прошепотів: «Не тисніть, я зламав собі ногу».