Короткий переказ твору Гра в класики (Хуліо Кортасар)

Твір передує вказівку автора про можливе двоякому прочитання його твору: один варіант - послідовне читання п'ятдесяти шести розділів, що утворюють перші дві частини роману, залишивши без уваги третю, що об'єднала «необов'язкові глави», другий варіант - вибагливий порядок руху по головам відповідно до складеної письменником таблицею.

Дія відбувається в 1950-і рр..

Орасіо Олівейра, сорокарічний аргентинець без певних занять, живе в Парижі вельми скромно на гроші, зрідка пересилаються з Буенос-Айреса багатими родичами. Його улюблене заняття - безцільно блукати по місту. Орасіо вже досить давно приїхав сюди за прикладом співвітчизників, у яких прийнято вирушати до Парижа, як мовиться, за вихованням почуттів. Занурений в себе, безупинно аналізує свої думки, переживання, вчинки, він переконаний у своїй «інакшості» і навмисне протиставляє себе навколишньої дійсності, яку рішуче не сприймає. Йому здається, що справжнє буття перебуває за межами території повсякденності, і він весь час очікує ззовні дозволу своїх внутрішніх проблем. Він знову і знову приходить до висновку, що йому «набагато легше думати, ніж бути і діяти», а його спроби знайти себе в цьому житті - «топтання в колі, центр якого - всюди, а окружність - ніде». Орасіо відчуває абсолютну самотність, таке, коли неможливо розраховувати навіть на спілкування з самим собою, і тоді він запихає себе в кіно, або на концерт, чи в гості до друзів. Він не може розібратися у взаєминах з жінками - француженкою Полою і уругвайкой Магой. Дізнавшись, що Пола хвора - в неї рак грудей, - він припиняє зустрічатися з нею, зробивши нарешті, таким чином, свій вибір. Мага хоче стати співачкою і бере уроки музики. Свого маленького сина Рокамадура вона змушена залишити в селі у годувальниці. Для економії досить мізерних коштів Орасіо і Мага вирішують оселитися разом. «Ми не були закохані одне в одного, просто віддавалися любові з відстороненістю і критичної витонченістю», - згадуватиме Орасіо. Часом Мага навіть дратує його, оскільки вона не дуже освічена, не настільки начитані, він не знаходить у ній витонченої духовності, до якої прагне. Але Мага природна, безпосередня, вона - втілене усерозуміння.

У Орасіо є компанія друзів, куди входять митці Етьєн і Періко, письменники Вонг, Гі Моно, Осип Грегоровіус, музикант Рональд, керамістка Бепс. Своє інтелектуальне співтовариство вони нарікають Клубом Змії і щотижня збираються в мансарді Рональда і Бепс в Латинському кварталі, де курять, п'ють, при світлі свічок зелених слухають джаз зі старих, заграні платівок. Вони годинами розмовляють про живопис, літературу, філософію, звично пікірують, і їх спілкування швидше нагадує не розмова друзів, а змагання снобів. Вивчення архіву старого, вмираючого письменника Мореллі, колись задумав книгу, так і залишилася у вигляді розрізнених записів, дає рясний матеріал для обговорення сучасної манери письма, авангардної літератури, що по самій своїй суті є підбурюванням, розвінчанням і насмішкою. Мага відчуває себе сіренької і незначною поруч з такими розумниками, блискучими фанфарон сперечання. Та навіть із цими близькими по духу і образу думок людьми Орасіо часом буває прикро мені, він не відчуває глибокої прихильності до тих, з ким «по чистій випадковості перетнувся в часі і просторі».

Коли Рокамадур хворіє і Маге доводиться забрати малюка і доглядати за ним, Орасіо не в силах подолати досаду й роздратування. Байдужим залишає його і смерть дитини. Друзі, які влаштували своєрідний суд честі, не можуть пробачити Орасіо ні його «усунення» у важкий для Маги момент, ні виявленої їм у цій ситуації бездушності. Мага виїжджає, і Орасіо тільки тепер усвідомлює, що любив цю дівчину і, втративши її, позбувся життєвого стрижня. Він виявляється по-справжньому самотній і, вибившись із уже звичного кола, шукає «братерства» у суспільстві бродяг, але потрапляє в поліцію і засуджений до висилки з країни.

І ось через багато років після від'їзду з батьківщини Орасіо знову опиняється в Буенос-Айресі. Він тягне рослинне існування в кімнатці готелю і поблажливо терпить зворушливу міщанську дбайливість Хекрептен. Він підтримує тісне спілкування з другом юності Тревелером і його дружиною Таліта, що працюють в цирку. Орасіо приємно їх суспільство, але завжди відчуває по відношенню до друзів манію духовних захоплень, він на цей раз серйозно побоюється «посіяти сумніви і порушити спокій добрих людей». Таліта чимось нагадує йому Магу, і він мимоволі тягнеться до неї. Тревелер дещо стурбований, помічаючи це, але він дорожить дружбою з Орасіо, в бесідах з яким знаходить віддушину після того, як довгий час страждав від відсутності інтелектуального спілкування. І все ж Орасіо мало мимохідь не руйнує щасливу любов друзів.

Господар цирку Феррагуто купує психіатричну клініку, і всі троє влаштовуються туди на роботу. У незвичній обстановці їм спочатку доводиться важко, а у Орасіо все частіше спостерігаються дивацтва в психіці, його мучить каяття, все більше підступає впевненість, що Мага померла з його вини. Переконавши себе, що Тревелер з ревнощів має намір розібратися з ним, Орасіо загрожує викинутися з вікна на плити брукованого двору. Довірчий тон і вірне поведінка Тревелера змушують його відкласти задумане. Замкнувшись один в палаті і дивлячись з вікна, Орасіо роздумує про можливе для себе вихід: «Жахливо солодка мить, коли краще всього трохи нахилитися вниз і дати собі піти - хлоп! І кінець!» Але внизу стоять люблячі,