Короткий переказ твору У поганому суспільстві (Володимир Короленко)

Дитинство героя проходило в маленькому місті Княже-Віно Південно-Західного краю. Вася - так звали хлопчика - був сином міського судді. Дитина зростав, «як дике деревце в полі»: мати померла, коли синові було всього шість років, а батько, поглинений своїм горем, звертав на хлопчика мало уваги. Вася цілими днями блукав по місту, і картини міського життя залишали в його душі глибокий слід.

Місто було оточене ставками. Посеред одного з них на острові стояв старовинний замок, що належав колись графського роду. Ходили легенди, що острів насипаний полоненими турками, і замок стоїть «на кістках людських». Господарі давним-давно покинули цей похмурий житло, і воно поступово руйнувалося. Його мешканцями стали міські жебраки, що не мали іншого пристановища. Але серед жебраків стався розкол. Старий Януш, один з колишніх графських слуг, отримав якесь право вирішувати, хто може жити в замку, а хто ні. Він залишив там лише «аристократів»: католиків і колишню графську челядь. Вигнанці знайшли собі притулок в підземеллі під стародавнім склепом біля покинутої уніатської каплиці, що стояла на горі. Однак це їх місцеперебування нікому не було відомо.

Старий Януш, зустрічаючи Васю, запрошує його заходити в замок, бо там тепер "порядне товариство». Але хлопчик воліє «погане суспільство» вигнанців із замку: Вася шкодує їх.

Багато членів «поганого суспільства» добре відомі в місті. Це напівбожевільний літній «професор», який завжди щось тихо і сумно бурмоче; лютий і забіякуватий багнет-юнкер Заусайлов; спився відставний чиновник Лаврівський, всім розповідає неправдоподібні трагічні історії про своє життя. А що іменує себе генералом Туркевич знаменитий тим, що «викриває» поважних городян (справника, секретаря повітового суду та інших) прямо під їхніми вікнами. Це він робить для того, щоб отримати на горілку, і досягає своєї мети: «Іван докоряв» поспішають відкупитися від нього.

Керівник же всього співтовариства «темних особистостей» - Тибурцій Драб. Його походження і минуле нікому не відомі. Інші припускають у ньому аристократа, однак його зображення - простонародна. Він відомий незвичайною вченістю. На ярмарках Тибурцій розважає публіку розлогими промовами з античних авторів. Його вважають чаклуном.

Одного разу Вася з трьома приятелями приходить до старої каплиці: йому хочеться заглянути туди. Друзі допомагають Васі проникнути всередину через високе вікно. Але побачивши, що в каплиці ще хтось є, приятелі в жаху тікають, кинувши Васю на сваволю долі. Виявляється, там діти Тибурція: дев'ятирічний Валєк і чотирирічна Маруся. Вася починає часто приходити на гору до своїх нових друзів, носити їм яблука зі свого саду. Але ходить він лише тоді, коли його не може застати Тибурцій. Вася нікому не розповідає про це знайомство. Струсові приятелям він говорить, що бачив чортів.

У Васі є сестра, чотирирічна Соня. Вона, як і її брат, - веселий і жвавий дитина. Брат і сестра дуже люблять один одного, але Соніна нянька перешкоджає їх гучним ігор: вона вважає Васю поганим, зіпсованим хлопчиськом. Такого ж погляду дотримується і батько. Він не знаходить у своїй душі місця для любові до хлопчика. Батько більше любить Соню, тому що вона схожа на свою покійну матір.

Як-то раз у розмові Валєк і Маруся говорять Васі, що Тибурцій їх дуже любить. Вася відгукується про свого батька з образою. Але несподівано дізнається від Валека, що суддя - дуже справедливий і чесний чоловік. Валєк - хлопчик дуже серйозний і тямущий. Маруся ж зовсім не схожа на жваву Соню, вона слабенька, задумлива, «невесела». Валєк каже, що «сірий камінь висмоктав з неї життя».

Вася дізнається про те, що Валєк краде їжу для голодної сестри. Це відкриття справляє тяжке враження на Васю, але все ж він не засуджує одного.

Валєк показує Васі підземелля, де живуть усі члени «поганого суспільства». За відсутності дорослих Вася приходить туди, грає зі своїми друзями. Під час гри в піжмурки несподівано є Тибурцій. Діти перелякані - адже вони дружать без відома грізного глави «поганого суспільства». Але Тибурцій дозволяє Васі приходити, взявши з нього обіцянку нікому не розповідати, де всі вони живуть. Тибурцій приносить їжу, готує обід - за його словами Вася розуміє, що їжа крадена. Це, звичайно, бентежить хлопчика, але він бачить, що Маруся так рада їжі ... Тепер Вася безперешкодно приходить на гору, і дорослі члени «поганого суспільства» теж звикають до хлопчика, люблять його.

Настає осінь, і Маруся захворює. Щоб якось розважити хвору дівчинку, Вася наважується попросити на час у Соні велику гарну ляльку, подарунок покійної матері. Соня погоджується. Маруся у захваті від ляльки, і їй навіть стає краще.

До судді кілька разів приходить старий Януш з доносами на членів «поганого суспільства». Він розповідає, що Вася спілкується з ними. Нянька зауважує відсутність ляльки. Васю не випускають з дому, і через кілька днів він тікає потайки.

Марусі стає все гірше. Мешканці підземелля вирішують, що ляльку потрібно повернути, а дівчинка цього і не помітить. Але побачивши, що ляльку хочуть забрати, Маруся гірко плаче ... Вася залишає їй ляльку.

І знову Васю не випускають з дому. Батько намагається домогтися від сина визнання, куди він ходив і куди поділася лялька. Вася визнається, що ляльку взяв він, але більше не говорить нічого. Батько в гніві ... І ось в самий критичний момент з'являється Тибурцій. Він несе