Короткий переказ твору Адольф (Бенжамен Констан)

Початок минулого століття. Якийсь мандрівник, здійснюючи поїздку по Італії, в одному з глухих містечок знайомиться з сумним молодою людиною. Коли молода людина захворює, мандрівник доглядає за ним, і той, одужавши, в подяку віддає йому свій рукопис. Впевнений, що щоденник Адольфа (так звуть незнайомця) «нікого не може образити і нікому не зашкодить», мандрівник публікує його.

Адольф закінчив курс наук в Геттінгені, де виділявся серед своїх товаришів розумом і талантами. Батько Адольфа, щодо якої до сина «було більше шляхетності і великодушності, ніж ніжності», покладає на нього великі надії.

Але юнак не прагне просунутися на якому-небудь поприщі, він бажає лише віддаватися «сильним враженням», піднесеним душу над буденністю. Завершивши навчання, Адольф відправляється до двору одного можновладного князя, в місто Д. Через кілька місяців завдяки «Прокинувся дотепності» йому вдається здобути славу людини «легковажного, глузливого і злобного».

«Я хочу бути любимо», - говорить собі Адольф, але ні до однієї жінки він не відчуває потягу. Несподівано в будинку у графа П. він знайомиться з його коханкою, чарівною полькою не першої молодості. Незважаючи на своє двозначне становище, жінка ця відрізняється величчю душі, і граф її дуже любить, бо вона ось уже десять років самовіддано розділяє з ним не тільки радості, а й небезпеки і позбавлення.

Елленора, так звуть подругу графа, має піднесеними почуттями і відрізняється влучністю суджень. Все в суспільстві визнають бездоганність її поведінки.

З'явившись погляду Адольфа в ту хвилину, коли серце його вимагає любові, а марнославство - успіху в світі, Елленора здається йому гідної того, щоб її домагатися. І старання його увінчуються успіхом - йому вдається завоювати серце жінки,

У перший час Адольфу здається, що з тих пір, як Елленора віддалася йому, він ще більше любить і поважає її. Але незабаром це оману розвіюється: тепер він упевнений, що любов його благотворна тільки для Елленори, що він, склавши її щастя, сам, як і раніше нещасний, бо губить свої таланти, проводячи біля коханки все свій час. Лист батька закликає Адольфа на батьківщину; сльози Елленори змушують його відкласти від'їзд на півроку.

Заради любові до Адольфа Елленора пориває з графом П. і втрачає добробут і репутацію, завойовану десятьма роками «відданості і сталості». У зверненні з нею у чоловіків з'являється якась розв'язність. Адольф приймає жертву Елленори і одночасно прагне порвати з нею: її любов вже обтяжує його. Не наважуючись відкрито покинути коханку, він стає пристрасним викривачем жіночого лицемірства і деспотизму. Тепер у суспільства «його ненавидять», а «її жаліють, але не поважають».

Нарешті Адольф їде до батька. Елленора, незважаючи на його протести, приїжджає до нього в місто. Дізнавшись про це, батько Адольфа погрожує вислати її за межі володінь курфюста. Обурений батьківським втручанням, Адольф примиряється зі своєю коханкою, вони їдуть і оселяються в маленькому містечку в Богемії. Чим далі, тим більше Адольф тяготиться цим зв'язком і мліє від неробства.

Граф П. пропонує Елленоре повернутися до нього, але вона відмовляється, чому Адольф відчуває себе ще більш зобов'язаним своєї коханої, і одночасно ще сильніше прагне порвати з нею. Незабаром у Елленори знову з'являється можливість змінити життя: її батько відновлений у володінні своїми маєтками і кличе її до себе. Вона просить Адольфа поїхати з нею, але той відмовляється, і вона залишається. У цей час батько її вмирає, і, щоб не зазнавати докорів совісті, Адольф їде разом з Елленорой до Польщі.

Вони поселяються в маєтку Елленори неподалік Варшави. Час від часу Адольф буває у давнього друга свого батька, графа Т. Пристрасно бажаючи розлучити Адольфа з його коханкою, граф пробуджує в ньому честолюбні мрії, вводить в суспільство, постійно виставляє Елленору в непривабливому світлі. Нарешті Адольф письмово обіцяє йому порвати з Елленорой. Однак, повернувшись додому і побачивши сльози своєї вірної коханої, він не насмілюється виконати обіцянку.

Тоді граф Т. письмово повідомляє Елленору про рішення, прийняте молодою людиною, підкріпивши своє послання листом Адольфа. Елленора важко захворює. Адольф дізнається про вчинок графа Т., обурюється, в ньому пробуджується відчуття суперечності, і він не залишає Елленору до останнього її подиху. Коли ж все кінчено, Адольф раптом розуміє, що йому болісно не вистачає тієї залежності, від якої він весь час хотів позбутися.

В останньому листі своєму Елленора пише, що жорстокосердий Адольф спонукав її самої зробити перший крок до їх розставання. Але життя без коханого для неї гірше смерті, тому їй залишається тільки померти. Невтішний Адольф відправляється в подорож. Але «відкинувши істота, яка його любило», він, як і раніше неспокійний і незадоволений, не робить «ніякого вживання з волі, знайденої ціною стількох смутку і сліз».

Видавець рукописи Адольфа філософськи зауважує, що суть людини - в його характері, а раз порвати самі з собою ми не можемо, то зміна місця не виправляє нас, а, навпаки, «ми тільки присовокупляет на жаль докори сумління, а до страждань - помилки» .