Короткий переказ твору Лорд Джим (Джозеф Конрад)

Зростанням він був шість футів, мабуть, на один-два дюйми менше, складання міцного, і він йшов прямо на вас, опустивши голову і пильно дивлячись спідлоба. Він тримався так, наче вперто наполягав на своїх правах, хоча нічого ворожого в цьому не було, здавалося, він відносив це в рівній мірі і до себе самого, і до всіх інших. Він завжди був одягнений бездоганно, з ніг до голови - в білому. Навряд чи на рубежі минулого століття в морських портах на схід від Суеца: у Бомбеї, Калькутті, Рангуні, Пенанге, Батавії - можна було знайти кращого морського клерка - представника торгових фірм, що забезпечували кораблі всім необхідним. Він дуже привертав до себе, і господарі бували страшно засмучені, коли він раптово йшов від них, перебираючись зазвичай далі на схід і несучи із собою дбайливо збережену таємницю свого непостійності. Він не завжди був морським клерком і не назавжди залишився ним. Його, сина англійського сільського священика, всі звали просто Джимом, але малайці з лісового селища, куди, зрештою, занесло його втеча від чогось нестерпного, називали його Тюан Джим, тобто власне Лорд Джим. Йому ще не було двадцяти чотирьох років. Він з дитинства марив морем, отримав ліцензію на судноводіння, плавав помічником капітана в південних морях. Оговтавшись від рани після одного невдалого рейсу, збирався повернутися до Англії, але замість цього несподівано надійшов штурманом на «Патна», невеликий і досить старий пароплав, що йшов в Аден з вісьмома сотнями мусульман-паломників. Команда складалася з кількох білих моряків на чолі з німцем-шкіпером, грубим товстуном з відразливими манерами. Чудове спокій моря нічим не порушилося, коли серед ночі судно зазнало легкий поштовх. Пізніше, під час суду, фахівці зійшлися в думках, що це, швидше за все, було старе затонуле судно, яке плаває під водою догори кілем. Огляд носового трюму кинув команду в жах: вода стрімко прибувала через пробоїну, судно утримувала від затоплення лише тонка і абсолютно ненадійна залізна перебирання носового відсіку. «Я відчував, як вона вигнулась від напору води, зверху на мене впали шматки іржі», - розповідав потім Джим про те, що залишилося з ним назавжди. Пароплав опустився носом у воду, до загибелі залишалися хвилини. Не було місця в шлюпках і для третини людей, не було часу, щоб спустити шлюпки. Шкіпер і два механіка гарячковими зусиллями все ж спустили одну шлюпку - вони думали тільки про власний порятунок. Коли шлюпка відпливла, Джим, що знаходився весь цей час у заціпенінні безнадійності, виявив себе в ній. Швидше за все, в останні секунди він зробив цей несподіваний для самого себе стрибок з борту гине судна не зі страху за своє життя, а від неможливості перенести жах своєї уяви перед леденять картинами прийдешньої неминучої загибелі сотень людей, зараз ще мирно сплячих. Налетів раптовий шквал, темрява приховала суднові вогні. "Воно затонуло, затонуло! Ще б хвилина ... »- збуджено заговорили втікачі, і тут Джим остаточно зрозумів згубність свого вчинку. Це був злочин проти морських законів, злочин проти духу людяності, страшне і непоправне злочин проти самого себе. Це був упущений випадок врятувати людей і стати героєм. Це було куди гірше смерті. Брехня, придумана втікачами, щоб виправдати цей вчинок, не знадобилася. Сталося чудо: стара іржава перебирання витримала натиск води, французька канонерка привела «Патна» в порт на буксирі. Дізнавшись про це, шкіпер біг, механіки сховалися в лікарні, перед морським судом постав тільки Джим. Справа була гучна і викликало загальне обурення. Вирок - позбавлення шкіперська ліцензії, «О, так, я був на цьому судовому слідстві ...» - Марлоу, капітан англійського торгового флоту, починає тут свій виклад історії Джима, яке докладно і до кінця не знав. ніхто, хромі нього. Сигара жевріла в його руці, і вогники сигар його слухачів, які розташувалися в шезлонгах на веранді готелю в одному з портів південно-східних морів, спалахували і повільно пересувалися, як світляки, у темряві запашної і чистої тропічної ночі. Марлоу розповідав ...

«Цей хлопець приховував у собі загадку. Він пройшов через усі приниження слідства, хоча міг цього не робити. Він страждав. Він мріяв бути понятим. Він не брав співчуття. Він жадав почати нове життя. Він не міг впоратися з привидом минулого. Він викликав довіру і симпатію, але в глибині всього цього таїлося жахливе для всіх підозру і розчарування. Він був витончений, він був піднесений, він був екзальтований, він був готовий до подвигів, а й небо, і море, і люди, і судно - всі його зрадили. Він хотів повернути до себе довіру. Він хотів назавжди закрити за собою двері, він хотів справжньої слави - і справжньої безвісті. Він був гідний їх. Він був один з нас, але нам ніколи не бути такими, як він.

Кілька разів я допомагав йому влаштуватися на пристойні місця, але кожного разу щось нагадувало про минуле і все йшло прахом. Земля здавалася мала для його втечі. Нарешті випадок, друг усіх здатних до терпіння, простяг над ним свою руку. Я розповів його історію мою Друга Штейна, багатого купця і видатному колекціонеру-ентомолог, який провів усе своє життя на Сході. Його діагноз був навдивовижу просте: «Я чудово розумію