Короткий переказ твору Сашка (В'ячеслав Кондратьєв)

«Сашко влетів у гай, кричачи" німці! німці! ", щоб попередити своїх». Ротний велів відійти за яр, там залягти і ні кроку назад. Німці до того часу несподівано замовкли. І рота, що зайняла оборону, теж принишкла в очікуванні, що ось-ось піде справжній бій. Замість цього молодий і якийсь торжествуючий голос став їх морочити: «Товариші! У районах, звільнених німецькими військами, починається посівна. Вас чекає свобода і робота. Кидайте зброю, закурим сигарети ... »

Ротний через кілька хвилин розгадав їхню гру: це була розвідка. І тут же дав наказ «вперед».

Сашко хоч і вперше за два місяці, що воював, зіткнувся так близько з німцем, але страху чомусь не відчував, а тільки злість і якийсь мисливський раж.

І таке везіння: у першому ж бою, дуриків, взяв «язика». Німець був молодий і кирпатий. Ротний побалакаємо з ним по-німецьки і велів Сашкові вести його до штабу. Виявляється, фріц нічого важливого ротному не сказав. А головне, перехитрили нас німці: поки наші бійці слухали німецьку балаканину, німці йшли, взявши у нас полоненого.

Німець йшов, часто озираючись на Сашка, видно, боявся, що може вистрілити йому в спину. Тут, в гаю, за якою вони йшли, багато радянських листівок валялося. Сашка одну підняв, розправив і дав німцю - нехай зрозуміє, паразит, що російські над полоненими не знущаються. Німець прочитав і буркнув: «Пропаганда». Жаль, не знав Сашка німецького, поговорив би ...

У штабі батальйону нікого з командирів не було - всіх викликали до штабу бригади. А до комбата йти Сашкові не порадили, сказавши: «вбило вчора Катеньку нашу. Коли ховали, страшно на комбата дивитися було - почорнів весь ... »

Вирішив Сашка все ж іти до комбата. Той Сашкові з ординарцем велів вийти. Чулося з бліндажа тільки комбатів голос, а німця ніби й не було. Мовчить, зараза! А потім комбат викликав до себе і наказав: німця - у розхід. У Сашка потемніло в очах. Адже він же листівку показував, де написано, що полоненим забезпечена життя і повернення на батьківщину після війни! І ще - не уявляв, як буде вбивати когось.

Сашкові заперечення ще більше вивели з себе комбата. Розмовляючи з Сашком, він вже руку недвозначно на ручку ТТ поклав. Наказ велів виконати, про виконання доповісти. А ординарець Толік повинен був за виконанням простежити. Але Сашко не міг вбити беззбройного. Не міг, і все!

Загалом, домовилися з Толіком, що віддасть він йому годинник з німця, але зараз щоб пішов. А Сашка вирішив все ж таки німця вести в штаб бригади. Далеко це і небезпечно - можуть і дезертиром порахувати. Але пішли ...

І тут, у полі, наздогнав Сашка з Фріцем комбат. Зупинився, закурив ... Тільки хвилини перед атакою були для Сашка такими ж страшними. Погляд капітана зустрів прямо - ну, стріляй, а прав все одно я ... А той дивився суворо, але без злості. Докурив і, вже виходячи, кинув: «Німця відвести в штаб бригади. Я скасовую свій наказ ».

Сашка і ще двоє поранених з ходячих не отримали на дорогу продуктів. Тільки продаттестати, отоварити які можна буде лише в Бабині, за двадцять верст звідси. Ближче до вечора Сашко і його попутник Жора зрозуміли: до Бабіна сьогодні не добратися.

Господиня, до якої постукали, ночувати пустила, але погодувати, сказала, нічим. Та й самі, поки йшли, бачили: села в запустінні. Ні худоби не видно, ні коней, а про техніку і говорити нічого. Туго буде колгоспникам весновать.

Вранці, прокинувшись рано, затримуватися не стали. А в Бабині дізналися у лейтенанта, теж пораненого в руку, що продпункт тут був узимку. А зараз - перевели невідомо куди. А вони добу нежрамші! Лейтенант Володя теж з ними пішов.

У найближчому селі кинулися просити їжі. Дід ні дати, ні продати продукти не погодився, але порадив: на полі накопати картохи, що з осені залишилася, і насмажити лепеха. Сковороду і сіль дід виділив. І те, що здавалося неїстівної гниллю, йшло зараз в горло за милу душу.

Коли повз картопляних полів проходили, бачили, як копошаться там інші калечная, димлять вогнищами. Не одні вони, значить, так годуються.

Сашко з Володею присіли перекурити, а Жора вперед пішов. І незабаром гримнув попереду вибух. Звідки? До фронту далеко ... Кинулися бігом по дорозі. Жора лежав кроків за десять, вже мертвий: видно, за проліском звернув з дороги ...

До середини дня доплентався до евакогоспіталю. Зареєстрували їх, в лазню направили. Там би і залишитися, але Володька рвався до Москви - з матір'ю побачитися. Вирішив і Сашка змотатися додому, від Москви недалеко.

По дорозі в селі нагодували: не було воно під німцем. Але йшли все одно важко: адже сто верст оттопалі, та поранені, та на такому харчі.

Вечеряли вже в наступному госпіталі. Коли вечерю принесли - матерок пішов по нарах. Дві ложки каші! За цю обридлу пшенкой крупно посварився Володька з начальством, та так, що скарга на нього потрапила до особисту. Тільки Сашко взяв провину на себе. Що солдатові? Далі передовій не пошлють, а туди повертатися все одно. Тільки порадив особіст Сашкові змотуватися швидше. А Володьку лікарі не відпустили.

Пішов Сашко знову на полі, лепеха картопляних на дорогу створити. Поранених там копошилося порядно: не вистачало хлопцям