Короткий переказ твору Так чинять у світі (Вільям Конгрів)

«Так чинять у світі» - остання з чотирьох комедій, написаних Вільямом Конгріва, найзнаменитішим з плеяди англійських драматургів епохи Реставрації. І хоча незрівнянно більшу популярність (як за життя автора, так і згодом), так само як і значно більший сценічний успіх і більш багату сценічну історію, мала інша його п'єса - «Любов за любов», написана п'ятьма роками раніше, саме «Так чинять у світлі »видається найбільш досконалим з усього спадщини Конгріва.Не тільки в її назві, але і в самій п'єсі, в її характерах присутня та общезначімость, та неприв'язаність до часу її створення, до конкретних обставин життя Лондона кінця XVII ст.(Одного з численних у низці fin de siecle, до подиву схожих у багатьох суттєвих прикметах, головне - в людських проявах, їм притаманних), що й надає цій п'єсі характер справжньої класики.

Саме ця риса настільки природно викликає при читанні п'єси Конгріва найнесподіваніші (а точніше - що мають найнесподіваніших адресатів) паралелі та асоціації. П'єса «Так чинять у світі» - це передусім «комедія вдач», моралі світського суспільства, відомих Конгріва не з чуток.Він і сам теж був цілком світською людиною, l hотте du monde, більше того, одним з найбільш впливових членів «Кіт-кзт» клубу, де збиралися самі блискучі і самі знамениті люди того часу: політичні діячі, літератори, філософи. Однак аж ніяк не вони стали героями останньої комедії Конгріва (як, втім, і трьох попередніх: «Старий холостяк», «Подвійна гра» і вже згадувана «Любов за любов»), у всіх них Контр вивів на сцену кавалерів і дам - завсідників світських салонів, чепурунів-пустодзвонів і злих пліткарки, які вміють у момент сплести інтригу, щоб досхочу посміятися над чиїмось щирим почуттям або збезчестити в очах «світла» тих, чий успіх, чи талант, іди краса виділяються із загальної маси, стаючи предметом заздрості і ревнощів. Все це розвине рівно сімдесят сім років по тому Річард Шерідан в класичній вже нині «Школі лихослів'я», а ще двома століттями пізніше - Оскар Уайльд у своїх «аморальних мораліте»: «Віяло леді Уїндермір», «Ідеальний чоловік» і інших. Та й «російська версія», попри свою «російської специфіки» - безсмертне «Лихо з розуму» - несподівано виявиться «зобов'язаною» Конгріва. Втім - Конгріва чи що? Просто вся справа в тому, що «так чинять у світі», і цим все сказано. Надходять - незалежно від часу й місця дії, від розвитку конкретного сюжету. «Ти світлом засуджений? Але що таке світло?Натовп людей, то злих, то прихильних, / Збори похвал незаслужених / І стількох же глузливих наклепів », - писав сімнадцятирічний Лермонтов у вірші пам'яті батька. І характеристика, яку дає в« Маскарад », написаному тим же Лермонтовим чотирма роками пізніше, князю Звездічу баронеса Штраль: «Ти! безхарактерний, аморальний, безбожний, / Самолюбний, злий, але слабка людина; / В тебе одному весь відбився століття, / Століття нинішній, блискучий, але нікчемний », і вся інтрига, сплетений навколо Арбеніна та Ніни,« безневинний жарт », оборачивающаяся трагедією , - все це теж цілком підходить під формулу «так чинять у світі». І обмовлений Чацький - що, як не жертва «світла»? І недарма, прийнявши досить прихильно першу з `явилися на сцені комедій Конгріва, ставлення до подальших, у міру їх появи, ставало все більш неприязним, критика - все більш уїдливою. У «Присвята» до «Так чинять у світі» контр писав: «П'єса ця мала успіх у глядачів всупереч моїм очікуванням, бо вона лише в малому ступені була призначена задовольняти смакам, які, за усього судячи, панують нині в залі». А ось судження, вимовлене Джоном Драйдену, драматургом старшого в порівнянні з Конгріва покоління, тепло ставився до побратиму по цеху: «Дами вважають, що драматург зобразив їх повіями; джентльмени ображені на нього за те, що він показав всі їхні вади, їх ницість: під покровом дружби вони спокушають жінок своїх друзів ... »Мова в листі йде про п'єсу« Подвійна гра », але в даному випадку це, їй-богу, неістотно. Ті ж слова можна було б вимовити і з приводу будь-якої іншої комедії У. Конгріва. А між тим контр всього лише виставив дзеркало, в якому і справді «відбився вію», і відображення це, опинившись точним, виявилося тим самим вельми неприємним ...

У комедії Конгріва не так багато дійових осіб. Мірабелла і місіс Мілламент (контр називає «місіс» всіх своїх героїнь, так само заміжніх дам і дівиць) - наші герої; містер і місіс Фейнелл; Уітвуд і Петьюлент - світські хлюсти і гострослови; леді Уішфорт - мати місіс Фейнелл; місіс Марвуд - головна « пружина інтриги », в якомусь сенсі прообраз уайльдовской місіс Чівлі з« Ідеального чоловіка »; служниця леді Уішфорт Фойбл і камердинер Мірабелла Уейтвелл - їм також належить зіграти в дії важливу роль; зведений брат Уітвуда сер Уілфут - необтесаний провінціал з жахливими манерами, що вносить , проте, свою істотну лепту в фінальний «хеппі-енд».Переказувати комедію, сюжет якої рясніє самими несподіваними поворотами і ходами, - справа свідомо невдячна, тому намітимо лише основні лінії.

Мірабелла - відомий на весь Лондон вітрогон і чарівний ловелас, що має приголомшливий успіх у дамському суспільстві, встиг (ще за межами п'єси) закрутити голову як старезною (п'ятдесят п'ять років!) Леді Уішфорт, так і підступної місіс Марвуд, Зараз він палко закоханий в красуню Мілламент, яка явно відповідає йому взаємністю. Але вищезгадані дами, відкинуті