Короткий переказ твору Цигани (Олександр Сергійович Пушкін)

Циганський табір кочує по степах Бессарабії. Біля вогнища циганська сім'я готує вечерю, неподалік пасуться коні, а за наметом лежить ручний ведмідь.Поступово все замовкає і поринає у сон. Лише в одному наметі не спить старий, який чекає свою дочку Земфіру, яка пішла гуляти в полі. І ось з'являється Земфіра разом з незнайомим старому юнаків. Земфіра пояснює, що зустріла його за курганом і запросила в табір, що його переслідує закон і він хоче бути циганом. Звуть його Алеко. Старий радо запрошує юнака залишитися так довго, як він захоче, і каже, що готовий ділити з ним хліб і дах.

Вранці старий будить Земфіру і Алеко, табір прокидається і вирушає в дорогу мальовничій натовпом. Серце юнака стискається від туги при вигляді спорожнілій рівнини. Але про що він тужить? Земфіра хоче дізнатися це. Між ними зав'язується розмова. Земфіра побоюється, що він шкодує про залишену їм життя, але Алеко заспокоює її і каже, що без жалю залишив «неволю задушливих міст». У тому житті, що він кинув, немає любові, а отже, немає веселощів, і тепер його желанье - завжди бути з Земфірою. Старий, чуючи їх розмова, розповідає їм старовинне преданье про поета, який колись був засланий царем в ці краї і нудився душею за батьківщиною, незважаючи на любов і турботу місцевих жителів. Алеко дізнається в герої цього преданья Овідія і уражається мінливості долі і ефемерності слави.

Два роки кочує Алеко разом з табором, вільний, як самі цигани, не шкодуючи про покинутий. Він водить по селах ведмедя і тим заробляє на хліб. Ніщо не бентежить спокою його душі, але одного разу він чує, як Земфіра співає пісню, яка приводить його в сум'яття. У цій пісні Земфіра визнається, що розлюбила його. Алеко просить її перестати співати, але Земфіра продовжує, і тоді Алеко розуміє, що Земфіра невірна йому. Земфіра підтверджує найстрашніші припущення Алеко.

Вночі Земфіра будить батька і каже, що Алеко ридає і стогне уві сні, кличе її, але його любов пости Земфірі, її серце просить волі. Прокидається Алеко, і Земфіра йде до нього. Алеко хоче знати, де була Земфіра. Вона відповідає, що сиділа з батьком, бо не могла перенести виду душевних мук Алеко, які він відчував у сні. Алеко зізнається, що бачив уві сні зраду Земфіри, але Земфіра вмовляє його не вірити лукавим сновидінь.

Старий циган просить Алеко не засмучуватися і запевняє, що туга знищить його. Алеко визнається, що причина його печалі - байдужість до нього Земфіри. Старий втішає Алеко, говорить, що Земфіра - дитя, що жіноче серце любить жартуючи, що ніхто не вільний наказати серцю жінки любити одного, як наказати місяці застигнути на місці. Але Алеко, згадуючи годинник любові, проведені з Земфірою, невтішний. Він скаржиться, що «Земфіра охолола», що «Земфіра невірний». Для науки старий розповідає Алеко про самого себе, про те, як був молодий, як любив прекрасну Маріула і як нарешті домігся взаємності. Але швидко минула молодість, ще швидше - любов Маріула.Одного разу вона пішла разом з іншим табором, кинувши маленьку дочку, цю саму Земфіру. І з тих пір «всі діви світу» пости старому. Алеко запитує, як зміг старий не помститися кривдникам, як міг не встромити кинджала в серці викрадача і невірної дружини. Старий відповідає, що ніщо не в силах утримати любов, ніщо не можна повернути, «що було, то не буде знову».Алеко запевняє старого, що сам він не такий, що він не може відмовитися від своїх прав або хоч насолодитися помстою.

А в цей час Земфіра на побаченні з молодим циганом. Вони условліваются про новий побаченні нинішньої вночі після заходу місяця.

Алеко тривожно спить і, прокинувшись, не знаходить поруч Земфіри. Він встає, виходить з намету, його обіймає підозра і страх, він блукає навколо намету і бачить ледь помітний в зоряному світлі слід, що веде за кургани, і Алеко відправляється по цьому сліду. Раптово він бачить дві тіні і чує голоси двох закоханих, які не можуть розлучитися один з одним. Він дізнається Земфіру, яка просить свого коханого бігти, але Алеко встромляє в нього ніж ... З жахом Земфіра каже, що зневажає загрози Алеко, і проклинає його. Алеко вбиває і її.

Світанок застав Алеко сидячим за пагорбом з закривавленим ножем у руці.Перед ним два трупи. Одноплемінники прощаються з убитими і риють для них могили. У задумі сидить старий циган. Після того як тіла закоханих були віддані землі, він підходить до Алеко і каже: «Залиш нас, горда людина!» Він каже, що цигани не хочуть жити поруч з убивцею, з людиною, яка «для себе лише» прагне волі.

Старий промовив це, і табір скоро знявся з місця і зник у степовій дали. Лише одна віз залишилася у роковому полі. Настала ніч, але ніхто не розклав перед нею вогню і ніхто не переночував під її дахом.