Душі віджилих предків летять до своїх гробниць, щоб «скуштувати блаженство повстання з мертвих», а ті, хто любили Спасителя, стоять, безмовно дивлячись на поникнувших тіло. Йосип із Ариматеї йде до Пилата, і отримує дозвіл зняти тіло Ісуса і поховати його в гробниці у Голгофи.Над гробницею запановує ніч, але безсмертні - небесні сили і воскреслі, оновлені люди - бачать у цьому сутінках «мерехтіння зорі воскресіння з мертвих». У убогій хатині збираються Марія, Апостоли і всі обрані Ісусом. Немає межі їх скорботи. Стінах, вони закликають смерть, щоб з'єднатися з коханим Учителем. Безсмертні збираються біля гробниці і співають славу Сина Божого: «Святий жертву Господь зробив за всі гріхи роду людського». Вони бачать хмара, мчить від трону Єгови, в горах лунає громове відлуння - це Елоа є в збори воскреслих і сповіщає, що настав «священний годину неділі». Тріпоче земля, Архангел відсуває камінь, що закриває отвір гробниці, і безсмертні споглядають воскреслого Сина, «сяючого великою перемогою над вічною смертю». Римська сторожа в жаху падає ниць. Начальник варти розповідає зборам первосвящеників, що земля раптом затряслася, камінь, що закриває гробницю, був відкинутий вихором, і тепер гробниця порожня. Всі завмирають, а Філон вихоплює у начальника варти меч і встромляє собі в груди. Він помирає з вигуком: «О, Назарянин!» Ангел помсти і смерті несе його душу в «темну прірви глиб».

Святі жінки йдуть до гробниці, щоб намастити тіло Ісуса бальзамом. Їм є Гавриїл в образі хлопця і сповіщає, що їхній Учитель воскрес. Сам Ісус є Марії Магдалині, яка спочатку не впізнає його. Її розповіді спочатку вірить тільки мати Ісуса. Петро в глибокому роздумі схиляє коліна на схилі Голгофи і бачить раптом біля хреста Ісуса. Не бачили воскреслого засмучуються і благають Всевишнього зглянутися над ними і наповнити їх серця тим самим святим захопленням, що наповнює душі побратимів, яким Він був. І ось в скромну хатину, де збираються всі друзі Ісуса, злітаються воскреслі душі і Ангели неба, а потім входить туди Спаситель. Всі падають ниць, Марія обіймає ноги Спасителя. Христос стоїть серед обраних, передбачивши, що всі вони будуть страждати за Нього, і благословляє їх.

Христос сидить на священному троні на вершині Фавор у сяйві величі і слави. Ангел веде до трону сонми душ померлих на перший суд Божий. Христос призначає кожній душі посмертний шлях. Одні з цих шляхів ведуть у «світлу небесну обитель», інші - в «підземну темну прірву».Милосердний, але справедливий суд Його. Горе воїна, наклепники, горе тому, хто «чекає нагородження в майбутньому житті за діяння, в яких мало поневірянь». Багато раз встає сонце, а непорушний суд Спасителя світу все триває. Тихо сходить Викупитель в підземну прірву.Швидше думки Ангела здійснюється падіння царства мороку: валиться трон владики пекла, розсипається храм Адраммелехові, чуються дикі крики і стогони, але і сама смерть не являє співчуття до навіки загиблим вигнанцям неба, і немає кінця їх страшним мукам.

На Фаворі збираються всі учні Ісуса, всі убогі, яких Він зціляв Своєю силою, всі покірні духом.Лазар закликає їх «зносити з терпінням жорстокі муки, глузування та злісну ненависть не знають Бога», бо їм уже готується понад блаженство пролити свою кров за Нього. Ті, що прийшли бачити Спасителя світу просять Його зміцнити їх на шляху до високої мети. Марія підносить до неба молитву: «Хвала Тобі вічна там у небесах, хвала Тобі вічна тут на землі, Тобі, яка спокутує рід людини». Христос спускається з вершини Фавор і звертається до людей. Він каже, що прийде за кожним за годину його смерті, і хто виконає веління Його, того поведе Він до «блаженства того життя загробної і вічною». Він молить Отця Всеблагого за обраних, за тих, кому відкрита свята таємниця Спокути.

У супроводі Апостолів Христос піднімається на вершину гори Згуби. Він стоїть у «чудовому величі» в оточенні обранців Божих, воскреслих душ і Ангелів. Він наказує апостолам не залишати Єрусалим і обіцяє, що Дух Божий зійде на них. «Нехай погляд зверне на вас Сам Милосердний, і світ надасть Він душам вашим вічний!» Спускається біла хмара, а на ньому Спаситель піднімається до неба.

Господь Втілений підноситься «шляхом променистим до відвічної трону» в оточенні воскреслих душ і небесного воїнства. Серафими і Ангели славлять Його святим співом. Хода наближається до трону Єгови, «світить божественним блиском», і всі мешканці неба кидають пальмові гілки до ніг Месії. Він сходить на вершину небесного трону і сідає праворуч Бога-Отця.