Короткий переказ твору Смерть Адама (Фрідріх Готліб Клопшток)

Долина, оточена горами, в ній курені і вівтар Авель (гробниця Авеля, вбитого братом його, Каїном). Адам молиться біля вівтаря, а син його, Сиф, і одна з правнучок, Зеліма, говорять між собою. Зеліма щаслива - адже сьогодні Адам повинен «ввести її в затінок шлюбну», вона виходить за мудрого Гема, якого сама обрала чоловіком своїм. Але Сиф не може радіти разом з нею, тому що він бачив нещодавно, що батько його, Адам, сумний, що особа його покрите смертної блідістю, а «ноги ледь переступають».

Адам вигукує: «Похмурий день! Жахливий ». Він відсилає Зеліму до матері і, залишившись наодинці з Сіфом, розповідає, що було йому видіння. Явився йому Ангел Смерті і річок, що незабаром Адам знову побачить його. Думка про близьку смерть, про те, що він повинен померти, і всі діти його - весь рід людський - теж смертні, терзає Адама, наповнює його душу нестерпним жахом і нудьгою. Адже він був створений для безсмертя, а смертність - це покарання за великий гріх, який зробив він, не послухавшись Господа, і вина за той гріх лежить на всіх його нащадків.Він просить Сифа вимолити у Творця хоча б ще один день життя, але на долину спускається морок, з'являється Ангел смерті і оголошує Адаму, що за велінням Всемогутнього він помре «аж до заходу сонця», в ту мить, коли Ангел зійде на скелю і ніспровергнет її . Адам смиренно приймає цю звістку, але душа його сповнена скорботи. Він не хоче, щоб дружина його, Єва, і нащадки бачили його вмираючим. Повертається Зеліма. Вона в сум'ятті, тому що незнайома людина, «грізний, лютий, з швидкими очима і блідим обличчям», шукає Адама. Вона бачить відриту поруч з вівтарем могилу, дізнається, що Адам готується до смерті, і благає його не вмирати. У цей час з'являється Каїн, який звинувачує Адама у всіх нещастях своїх, а коли той просить його замовкнути, пошкодувати хоча б юну Зеліму, «цю невинність плаче», з гіркотою каже: «Але де існує невинність, з тих пір, як народилися діти Адамови ? »Він хоче помститися батькові за те, що вбив свого брата Авеля, за те, що ніде не може знайти спокою. Задумав він жахливе помста - проклясти батька в день смерті його. Адам заклинає його не робити цього заради порятунку, яке ще можливо для Каїна, але той у шаленстві вигукує перед вівтарем вбитого ним брата: «Так почнеться прокляття твоє в день смерті твоєї, та винищена рід твій!» Але раптом він - немов людина, яку покинуло безумство, - жахається тому, що творить. Каїнові думається, що він пролив кров батька свого, і він спрямовується геть, охоплений розпачем. Велика вина Каїна перед батьком, й тяжка гріх, їм досконалий, але Адам посилає до нього Сифа і велить полегшити його муки і передати, що прощає його. Каїн в екстатичному пориві волає до Господа і просить пробачити Адама, як той простив свого грішного сина. Змучений стражданнями, Адам засинає біля гробниці. З'являється Єва. Вона сповнена щастя від того, що знайшовся молодший її син, Зунія, який нещодавно заблукав. Коли Сиф повідомляє їй, що Адам повинен померти, вона у безмірній печалі кидається до чоловіка і благає його взяти її з собою. Прокинувся Адам втішає її словами, повними нескінченної любові. В цей час приходять молоді матері, чиїх дітей повинен благословити праотець, і Зуній. Адам, очі якого вже заслала смертна пелена, чує голос молодшого сина серед голосів плачуть родичів, але в цьому світі для Адама вже не може бути радості. Сиф з жахом бачить, що верхівки кедрів вже закривають сонце, і просить Адама благословити їх усіх.Але Адам відповідає, що не може цього зробити, бо на ньому лежить прокляття. Страх смерті, думка про те, що він накликав прокляття на дітей своїх і тим прирік їх на страждання, мучать його ще сильніше. «Де буду я?» - У розпачі запитує він. Завіса з очей Адама спадає, він бачить обличчя рідних і «плачевний житлі смерті» - готову гробницю. Але раптово, коли жах вмираючого досягає апогею, на нього зглянувся умиротворення, наче хтось посилає йому благу звістку, і всі з подивом і великою радістю бачать, як обличчя його осяває ангельською посмішкою.Страх смерті покидає Адама, бо він тепер знає, що Бог простив його і що за смертю гряде спасіння і вічне життя.

Адам кличе до себе дітей, онуків і правнуків. Разом з Євою, яка незабаром також Адамом в іншому житті, він благословляє своїх нащадків і повідомляє їм про те, що прощений, а разом з ним прощений весь рід людський. «Ви помрете, але помрете для безсмертя», - наставляє він чад своїх.Він карає їм бути мудрими, благородними, любити один одного і дякувати сотворив їх в годину життя і в час смерті.

Вдалині чути шум, скелі падають.

Адам вмирає зі словами: «Великий судія! Я йду до Тебе! »