Короткий переказ твору Переможець (Руслан Кірєєв)

Цієї неділі Рябов повертається додому незвично пізно, о другій годині ночі. Дружина безтурботно спить адже він не з тих людей, про чию моральності печуться. Втім, він і син приблизний, і працівник прекрасний. Економіст, з блиском захистив у двадцять сім кандидатську, - вельми нечастий випадок, товариші!

Але мама, яка вийшла на кухню, сьогодні не впізнає своєї зразкового, завжди такого стримано-іронічного сина. Він навіть не п'є свій традиційний кефір. Взагалі він якось змінився після своєї дводенної поїздки на екскурсію до Аджарії.

До суботи п'ять днів. А в суботу з ранку Рябов буде в зяброві - саме там працює після розподілу та дівчина, з якою він познайомився на екскурсії і щойно розлучився. Зябровими. Вісімдесят кілометрів від Светополя, обласного центру, де живе і працює наш герой.

З ранку зарядка з гантелями, потім мирний сніданок з дружиною Ларисою. «Яйця в мішечок». - «Дзвонив Мінаєв». - «Це потрібна людина, може зробити кооперативну квартиру». - «Квартиру?»

Поки вони живуть з батьками Станіслава, розсудлива Лариса не хоче і чути про дитину. Лариса така красива жінка! Чоловіки пялят очі на вулиці! Перед лекціями є ще час зайти до тітки Тамари, сестри матері. Це до неї Рябов влаштував вчора на нічліг дівчину з зябровими (спізнилася на останній автобус). Але тітка ні слова не говорить про свою нічний гості. Демонструє племіннику, що не цікава. Зате охоче обговорює прийдешній день народження Андрія, рідного брата Станіслава.

Братик - руйнівник. Виродок в сім'ї, девіз якої - творення. Саме це слово написано на сімейному прапора, яке ось вже три десятиліття тримає в неослабною руках їхня мама, директор кондитерської фабрики. Але братові плювати на фарисейство почуття обов'язку, його девіз - «Хочеться». До тридцяти Андрій збирався стати художником. Постійно просторікує про те, що є талант. Невже талант - це індульгенція від всіх гріхів, грамота на існування пусте і розхитані? У такому випадку Станіслав не претендує на нього, як і його мама, втім.

Завтра Андрію якраз тридцять. Молодший брат не стане зловтішно нагадувати йому про не досягнутої популярності (а вже Андрій би не забув - постійно викриває Станіслава за сухість, розсудливість, емоційну нерозвиненість). Андрій - невдаха, робить якісь халтури, рекламні плакати, але успішність молодшого брата зневажає, підозрюючи за нею мало не брехня і таємні підлості. Святкування відбуватиметься у тітки Тамари, оскільки свого житла після розлучення Андрій позбувся. Ні батько, ні мати на день народження до сина не прийдуть. Вони не спілкуються з ним через те, що, на думку матері, Андрій вступив безвідповідально, пішовши з сім'ї і залишивши дитину.

У відділі у Рябова новина - вийшла після хвороби начальниця, Маргарита Гораціевна Штакаян. Ні для кого, в тому числі і для Штакаян, не секрет, що її наступником стане Рябов. Власне, про це говорить йому і директор інституту Панюшкін. Робить комплімент працездатності підлеглого. Адже Маргарита Гораціевна, по суті, весь час хворіє і відділом фактично керує Рябов. Керівництво цінує скромність Станіслава Максимовича і його шляхетне ставлення до свого вчителя. Керівництво розуміє, що професорові Штакаян нелегко розлучитися з колективом. Але справа не повинна страждати. Якщо планова робота відділу не буде здана в строк («Якщо ви, Станіслав Максимович, притримайте її до травня - адже ви хочете завідувати відділом?»), Розмова з Маргаритою Гораціевной буде найпринциповіший.

«Першого квітня робота буде здана», - рівно відповідає стриманий Рябов. Швидше за все, Рябову тепер не бачити завідування відділом як своїх вух. Через чотири дні - поїздка в зяброві. А поки обід з Мінаєвим, який може допомогти з квартирою. Рябову дуже хочеться зав'язувати банти. Виродок в чоловічому братерство, він вважав за краще б мати доньку.

Масні губи Мінаєва зі смаком обсмоктують курячу кісточку. Він міркує, що фундамент потрібно закладати змолоду, потім пізно буде, зімнуть. Особисто у нього, Мінаєва, з фундаментом все в порядку. Він немаленький начальник, у нього високопоставлений тесть.

«До речі, - доїдаючи осетрину, запитує Мінаєв, - може, у тебе справа до мене?» «Ніякого справи. Просто захотілося про минуле поговорити». Очі Рябова чисті й безневинні.

На дні народження Андрія тітка Тамара нищівно елегантна, стіл сервірований без всяких міщанських штучок. Приятель брата, художник Таригін, полум'яно міркує про Ренуара. Серед творчої інтелігенції, безроздільно панує тут (скажімо, тітка - всього лише театральний касир, але театру віддана безроздільно), мабуть, лише Рябов, грубий утилітаристи, представляє земну професію. Гучний успіх має подарунок тітки, альбом Тулуз-Лотрека. Веселитися чекає ще не менше двох годин ...

Поруч іменинник катує чергову улюблену жінку Віру: «Чому в мене все завжди складно?»

Дух у нього захоплює від суперечностей і бескрайности власної душі. А ось у Станіслава все просто. Виконувати всі їх обряди - зітхати, страждати, схилятися перед Тулуз-Лотрека - навіщо? Пертися в невідоме зябровими, в дірку за вісімдесят кілометрів, аби довести собі, що і його серце схильне до екстазу ... Ні, він не поїде. Нехай Андрію залишаються ці радості. Станіславу ж сентиментальність чужа, він прийшов у цей світ працювати, а не зітхати. Він - як мама, хоча й не дотягує до неї. Але, Боже, до чого ж малі її руки, як небезпечно, як нездорово проступили на них сині жили ...