Короткий переказ твору Світло згасло (Редьярд Кіплінг)

Дік Хелдар, хлопчик-сирота, живе у своєї опікунки, злісної вдови місіс Дженетт. Після шести років перебування у неї Дік знайомиться з Мейзі, довговолосою сіроокий дівчинкою, нової вихованкою вдови. Між ними виникає дружба. Кілька років вони живуть в одному будинку, але потім опікуни Мейзі відправляють її на навчання до Франції. Перед її від'їздом Дік зізнається їй у коханні.

Проходить десять років. Дік подорожує по колоніальним фронтах Британії та замальовує сцени битв. До цього часу він вже став талановитим художником-баталістом. У Судані він знайомиться з представником Центрального Південного Синдикату, військовим кореспондентом Торпенгоу і завдяки його посередництву отримує місце рисувальника при синдикаті. Під час однієї з битв Дік, прикриваючи Торпенгоу, який став його близьким другом, виявляється поранений в голову. Він на час втрачає зір і в нічному бреду весь час кличе Мейзі.

Суданська компанія закінчується, голова Діка заживає. Торпенгоу їде до Лондона, а Дік тиняється по Кіпру, Олександрії, Ізмаліі, Порт-Саїд і продовжує малювати. До того моменту, коли гроші в нього вже підходять до кінця, він отримує телеграму з Англії від Торпенгоу, в якій один викликає його до Лондона звісткою про те, що синдикат хоче продовжити з ним контракт, бо його малюнки дуже подобаються публіці.

Приїхавши до Англії, Дік за пропозицією Торпенгоу селиться разом зі своїм другом. Незабаром до нього приходить голова Центрального Південного Синдикату, огрядний літній чоловік з хворим серцем, якого Дік змушує повернути йому всі його малюнки, зроблені в Судані. Не згодна з вимогою Діка панові все ж доводиться поступитися натиску молодого художника. Дік самостійно влаштовує виставку своїх робіт, яка проходить дуже успішно, так, що йому навіть вдається продати всі свої малюнки. Відтепер він одержимий бажанням заробити якомога більше грошей, щоб компенсувати ті позбавлення, які випали на його частку з-за їх недостачі. Він починає заноситися, вважає, що може заради грошей малювати те, що подобається публіці, халтурити, і це не зашкодить його репутації. Друзі намагаються його напоумити. Торпенгоу навіть рве одну з його робіт.

Одного разу, під час прогулянки по набережній, Дік випадково зустрічає Мейзі, з якою не бачився вже більше десяти років. Він дізнається, що тепер Мейзі художниця, живе в Лондоні і знімає квартиру разом зі своєю подругою импрессионисткой. У душі Діка з новою силою спалахує зародилося ще в дитячі роки почуття.

На наступний день і відтепер щонеділі Дік вирушає до Мейзі, щоб на її прохання допомагати їй опановувати таємницями мистецтва. Він швидко виявляє, що Мейзі - художниця пересічна, але фанатично мріє про успіх. Робота - головне в її житті. Вона займається живописом щоденно і з титанічним терпінням. Однак їй не вистачає обдарованості і чуттєвості, та до того ж вона слабко володіє технікою. Незважаючи на це, Дік любить її більше всього на світі. Вона ж заздалегідь його попереджає, що сподіватися йому відносно неї ні на що не слід і що головною метою її життя є успіх у живопису.

Дік терплячий, він не квапить події і чекає, коли обставини складуться на його користь і в Мейзі прокинеться любов. Так триває кілька місяців. Зсуву в їхніх стосунках немає і не передбачається. Дік закидає свою роботу і живе лише мрією про кохання Мейзі. Одного разу він вирішує зрушити ситуацію з мертвої точки і, несподівано для Мейзі з'явившись до неї в будній день, відвіз її на прогулянку в передмістя, туди, де вони жили в дитинстві у місіс Дженетт, в надії пробудити в ній спогади про минуле часу і про те вечорі, коли на визнання Діка в любові Мейзі відповіла, що вона навіки належить йому. Сидячи на березі моря, він красномовно розповідає їй про далеких островах і країнах, закликаючи кинути Англію і виїхати з ним у подорож. Душа Мейзі залишається закритою, вона холодна і ще раз приводить Діку надумані аргументи про неможливість їх спільного життя. Почуття Діка як і раніше сильні, і він обіцяє їй, що буде чекати її стільки, скільки буде потрібно. Мейзі і сама зневажає себе за свій егоїзм і черствість, однак не в силах нічого з собою вдіяти.

Друзі Діка помічають, що він засмучений, і пропонують йому куди-небудь виїхати, щоб відволіктися, але він відмовляється. Через тиждень Дік знову вирушає до Мейзі і дізнається, що вона має намір писати картину під назвою «Меланхолія». Вона ділиться з ним своїми безглуздими задумами. Дік втрачає над собою контроль і заявляє, що у неї немає таланту, а є лише ідеї та прагнення. Він теж вирішує написати Меланхолію і перевагою своєї роботи довести, що Мейзі пора припинити цю гру в живопис і приборкати своє марнославство, проте спочатку робота не клеїться.

Через місяць Мейзі, як зазвичай, їде до Франції в Вітрі-на-Марні до свого вчителя живопису, щоб під його керівництвом написати картину. Повернутися вона планує через півроку. Дік засмучений її від'їздом. На прощання, перед тим як сісти на пароплав, вона дозволяє Діку поцілувати себе один-єдиний раз, і спалює пристрастю молодій людині доводиться цим задовольнятися.

Повернувшись додому, він застає в квартирі сплячу особу легкої поведінки. Торпенгоу пояснює, що знайшов її в під'їзді в голодному непритомності і приніс в будинок, щоб привести до тями. Коли вона