Короткий переказ твору Солов'їний луна (Анатолій Кім)

У дощову літню ніч 1912 р. на одній з пристаней Амура пароплав залишає на самоті молодої людини. Це німець Отто Мейснер, магістр філософії, вихованець Кенігсберзького університету. Невиразне відчуття, ніби він колись бував тут, зберігається в його душі. Йому здається, що він є двійником іншого Отто Мейснера, який вже існував давним-давно або буде існувати в прийдешні часи. Отто Мейснер чіпає в кишені рекомендаційний лист до тутешнього скупникові опіуму корейцеві Тягну від хабаровського купця Опоелова. З купцем мав давні і великі справи дід Отто, Фрідріх Мейснер. У приписі, яке дід склав перед подорожжю для онука, багато пунктів. Мета відвідин Далекого Сходу - вивчення виробництва опіуму і можливостей монопольного охоплення торгівлі цією продукцією, а також отримання ще одного корисного знання для молодого шукає розуму.

Немов Харон, біля пристані з'являється старий у човні. У нього і питає Отто Мейснер, як знайти купця Тяна. Провідники ведуть магістра в село над високим берегом. У будинку купця Отто чує жіночий плач і голосіння. Прочитавши листа, купець залишає гостя у відведеній йому кімнаті. Лягаючи спати, Отто подумки бажає своєму дідові доброї ночі. Після ранкового туалету Отто готує на спиртівці кави, запах якого поширюється по всьому будинку. Приходить господар, розповідає про свою біду: важко хвора і знаходиться при смерті його молодша дочка. Але Тян запевняє гостя, що зробить для нього все так, як пише в листі Опоелов. Кореєць йде, але через деякий час повертається і просить чашку кави. Виявляється, що вмирає вісімнадцятирічна дівчина хоче спробувати те, що так дивно пахне. Отто заварює новий кавник і несе його дівчині. І за час, поки тоненька цівка кава ллється у фарфорову чашку, розповідає цю історію через багато років онук Отто Мейснера бачить все, що здійсниться між його дідом і розпростертої перед ним на одрі хвороби корейської дівчиною Ольгою.

Хвора видужує. І купець Тян тепер у повній мірі приділяє увагу гостю, навчаючи його хитрим секретів вирощування маку.

Одного разу вночі Отто довго слухає солов'їний спів і уві сні бачить своє пояснення з Ольгою. Над водами Стіксу, на високому мосту, під яким чується глухе покашлювання залишився без роботи Харона, вони зустрічаються, і Ольга говорить про те, що вона відтепер і навіки належить тільки йому, Отто, і пропонує бігти разом з батьківського дому. І вже не у сні, а наяву незабаром вони обговорюють план втечі. Ольга їде з дому - нібито погостювати до рідні, в іншому селі сідає на пароплав. До прибуття цього пароплава Отто прощається з господарем і відпливає - вже разом з Ольгою. Після першого поцілунку Ольга підходить до вікна каюти, щоб в останній раз подивитися на рідний берег. І бачить прінікшую до скла старшу сестру. Сестра кидається у воду і кричить: «Ти ще повернешся до мене, Ольга! Ось побачиш! »

На другий день втікачі сходять з пароплава і вінчаються в церкві великого села. На високому березі, під яблунею, на похідному ліжку Отто укладає свою дружину спати. А сам дивиться в небо, розмовляючи з однією з зірок - зі своїм майбутнім онуком.

У Читі, куди привозить Отто свою дружину, він живе у довіреної особи свого діда, власника хутрових факторій Рідера. Цей час - найкраще в житті молодого подружжя. До Різдва з'ясовується, що Ольга носить в собі ще одне життя. Отто нічого не таїть у своїх листах до діда і отримує у відповідь стримані поздоровлення. Дід нагадує: крім особистого щастя, людина не повинна забувати про своє вище призначення, про свої обов'язки і рекомендує онукові продовжити подорож, щоб вивчити азбестові родовища Туви і байкальські промисли омуль. В Іркутську в Ольги народжується первісток. Ця подія змушує Отто відкласти на довгий час всі справи, і лише до кінця серпня вони виїжджають в Туву. Ніщо так не виявляє могутньої зв'язку людей через любов, як хвилина смертельної небезпеки. Взимку, коли Мейснера їдуть в степу на санях з візником-хакасам, на них нападають вовки. Ольга схиляється під величезним кожухом над дитиною, Хакас дико рве віжки, Отто відстрілюється від насідаючих вовків. Втрачаючи одного хижака за іншим, зграя повільно відстає.

І ось уже новий візник сидить у візку, і запряжена вона трьома великими вовками, яких убив у сутичці магістр філософії, і набирають вони висоту над землею, здивовано дивлячись на пропливає повз небесний світ. Так представляє своїх діда з бабою оповідач цієї історії, один з численних вогненно-рудих онуків - рудим волоссям і корейськими рисами обличчя нагородили своїх нащадків Отто з Ольгою.

Війна застає Мейснером в Приволзькому містечку. Мандрівний в глибині Росії німець викликає підозри, і Отто сам вирішує йти в поліцію, щоб порозумітися з владою і здати револьвер. Проводжаючи його, Ольга відчуває, як ворухнувся під серцем друга дитина. По дорозі Мейснер зустрічає величезний натовп маніфестантів, і лише дивом «тевтони», як загрозливо кричать йому з юрби, уникає сліпий розправи. Отто йде з міста, до східної сторони горизонту, і стріляється на краю далекого житнього поля, не зазнавши в цей момент нічого, крім почуття провини перед дружиною і несильним фізичного болю. Господар будинку, де жили Мейснер, йде на фронт, вдома залишається його бездітна дружина Надя, з