Оповідач цієї історії, онук Отто Мейснера і Ольги, після зради своєї дружини їде з Москви, поселяється в Приволзькому татарською селі і працює в місцевій школі. Ночами він слухає солов'їні концерти, немов доносяться луною з минулого, подумки розмовляє зі своїм дідом Отто Мейснером про те, що все в цьому світі має причину і своє особливе значення. І це знання, що відкрився у їх розмовах, можна передати навіть ненародженим своїм златоголовим онукам - «для того й живуть, гримлять, біжать крізь прозоре земний час благозвучні людські письмена».