знайти сім'ю Гувена. Він знав, що після похорону Гувена його дружина і дві дочки, маленька Гільда і красуня Мінна, виїхали в Сан-Франциско, сподіваючись знайти там роботу. Але у великому місті ці сільські мешканки опинилися у важкому становищі. Гроші скоро Скінчилися, господиня мебльованих кімнат вигнала їх, і Мінна, втративши матір і сестру, змушена була після кількох днів пошуків, коли в неї буквально крихти в роті не було, погодитися на пропозицію господарки будинку розпусти. А місіс Гувен просто померла від голоду на якомусь пустирі. Маленьку Гільда підібрала одна жаліслива жінка.Коли Преслі випадково зустрів Мінну на вулиці в новому шовковому платті і капелюсі, одягненою трохи набік, то зрозумів, що його допомога запізнилася.«Я потрапила чорта в зуби», - говорить про себе Мінна.
І Преслі знову відправляється в долину Сан-Хоакін, щоб в останній раз побачитися з тими з своїх друзів, хто ще залишився живий.
Але «золотий» врожай, якого тут давно не бувало, дозрів не для них. У садибі Дерріком доріжки заростають бур'яном. Тепер тут господарює маклер Берман. Це йому дісталося величезне володіння Магнуса, про що він мріяв давно. А залізниця встановила для Бермана спеціальний знижений тариф, щоб перевозити пшеницю до моря.
Магнус Деррік і його дружина збираються залишити своє гніздо. Місіс Деррік на схилі років знову повинна стати вчителькою музики в місті Мерісвілль, де виявилася вакантною її колишня посаду в середній жіночій школі. Можливо, це буде їх єдиним джерелом існування. Адже Магнус Деррік тепер просто розслаблений і погано мислите старий. Берман знущально пропонує йому стати вагарем на місцевій товарної станції і перейти на бік залізниці, робити те, що йому накажуть.
Преслі, який був присутній при цій розмові, не в силах далі спостерігати ту глибину падіння, до якого дійшов Магнус. Він поспішає залишити садибу Деррік і направляється до садиби Анікстера. Над нею завис мертвий спокій, а біля розбитих воріт на дереві була прибита дощечка з написом, що проїзд і прохід тут суворо забороняються.
У долині Сан-Хоакін Преслі чекає ще одна, очевидно, остання зустріч з його старим другом ванами. Цей пастух, схожий на провидця з біблійних легенд, як можна припустити, є носієм філософії автора. Він цікавий тому, що, як ми сказали б тепер, володіє даром парапсихолога і вміє діяти на свідомість людей, що знаходяться від нього на відстані. Таке не раз відчував на собі Преслі, коли ніби якась невідома сила змушувала його направлятися до місця, де знаходиться ванами. Він цікавий і тим, що, на думку автора, ванами збагнув суть якихось глобальних явищ. Потрібно дивитися на все, що відбувається, вважає ванами, з величезною вершини людства, з точки зору «найбільшого блага для найбільшого числа людей». І якщо людина володіє широким поглядом на життя, то він зрозуміє, що не зло, а добро перемагає в кінці кінців. І тому Берман тоне у потоці сиплються на нього пшениці в трюмі корабля, який повезе тепер вже його пшеницю голодуючим в Індії.
Але який же той повний круг життя, тільки частина якого він, Преслі, бачив і про який говорив ванами? Так розмірковує Преслі, прямуючи на цьому ж кораблі до Індії. У боротьбі між фермерами і залізницею постраждали фермери, продовжує міркувати Преслі, і, можливо, має рацію Шелгрім, що, швидше, сили, а не люди зімкнули роги в страшній боротьбі. Люди лише тільки мошки в променях гарячого сонця, вони гинули, вбиті в самому розквіті життя. Та залишалася пшениця - могутня світова сила, годувальниця народів. Вона оповита спокоєм нірвани, байдужа до людських радощів і смуток. Із боротьби сил виникає добро. Анікстер гине, але голодуючі в Індії отримають хліб. Людина страждає, але людство йде вперед.