Короткий переказ твору Жан Сбогар (Шарль Нодье)

1807 р. в Трієсті живе тридцятидворічна вдова пані Альберті з юною сестрою Антонією, дівчиною тендітною, сумною і задумливою.

В цей смутний час, коли «закони ще не ввійшли в силу», а правосуддя найчастіше не діє, в околицях міста господарює зграя розбійників, які іменують себе «братами загального блага». Очолює їх якийсь Жан Сбогар, наділений поголоскою величезним зростом і «вселяє жах зовнішністю ». Ніхто не знає, звідки він взявся, але всі сходяться на тому, що він і його люди« безжалісні й нещадні ».

Сестри часто гуляють в гаю, де зазвичай збираються поспівати і потанцювати місцеві селяни. Під час однієї з прогулянок вони чують пісню про Жана Сбогаре. Ім'я лиходія приводить їх у трепет. Повертаючись у сутінках додому, вони зустрічають юнака, наспівує щойно почуту ними пісню. Сестер охоплюють неясні передчуття.

Одного разу на прогулянці Антонія, зморені спекою, сідає відпочити під деревом і засинає. Прокинувшись, вона бачить поруч двох чоловіків.Молодий незнайомець розповідає супутнику про своє пристрасне й піднесеного кохання до Антонії. Залучена шумом, з'являється пані Альберті, і, немов примари, невідомі зникають. Пані Альберті побоюється, як би в сестру не закохався хто-небудь з поплічників Жана Сбогара. При згадці про страшний розбійника Антонія приходить в сум'яття.

Антонія рідко виходить з дому. Лише іноді відправляється вона на берег затоки помилуватися висящейся на кручі замком Дуіно, де, за чутками, живе зграя Жана Сбогара. Раз у сутінках вона помічає, як двоє невідомих сідають у човен і відпливають в сторону замку. Їй здається, що голос одного з них належить таємничого незнайомця, який зізнавався у любові до неї. В душу Антонії закрадається незрозумілий страх.

Несподівано сестрам доводиться виїхати до Венеції, і обидві радісно відправляються в дорогу. У незнайомому місті Антонія сподівається позбутися своїх тривожних думок.

По дорозі сестер просять підвезти молодого ченця з вірменського монастиря.Вони погоджуються, і до них у карету підсаджують юнака в чернечому одязі.Капелюх з великими полями приховує його обличчя, однак пані Альберті встигає помітити, що руки у нього «білі й ніжні, немов у дівчини».

Коли сестри проїжджають повз замок Дуіно, на них нападають розбійники.Раптово молодий монах вискакує з карети, розганяє бандитів і, наказавши переляканому кучерові їхати далі, зникає. Антонія знаходить у цій події багату пишу для своїх похмурих «мрійливих роздумів».

Прибувши до Венеції, обидві жінки відразу чують розповідь про якийсь Лотарія - молоду людину, що користується повагою всіх жителів міста, від останнього жебрака до впливового чиновника і манірного аристократа.Таємничий Аотаріо, наділений багатьма видатними талантами, ні з ким не товаришує, багато допомагає бідним і рідко буває в одному будинку двічі.Ніхто не знає, ні звідки він родом, ні яке походження його справді казкового багатства. Над ним не владні не лише закони, а й любов.

На одному з прийомів пані Альберті і Антонія зустрічають знаменитого Лотарія. Антонія надзвичайно схвильована. Лотарія, що володіє «чарівністю незвичайним», проявляє інтерес до Антонії. Коли ж його просять заспівати, він виконує пісню про Жана Сбогаре. Антонії здається, що вона вже десь чула цей голос.

Лотарія справляє глибоке враження на Антонію. Поступово спілкування з ним стає для неї потребою, і, ще не зізнаючись самій собі, вона закохується в цього загадкового, завжди сумного, але владного юнака. Незважаючи на огортає Лотарія таємницю, пані Альберті вважає його гідним руки сестри і всіма силами сприяє їх зближенню.

Одного разу у вітальні пані Альберті заходить мова про Жана Сбогаре.Якийсь поважний старець колись знав його. Родом із знатної родини, в дитинстві цей розбійник мав душею ніжною і благородної, і тільки обставини життя змусили його ступити на шлях злочину. Відмовившись від батькового імені, він став називатися Жаном Сбогаром. Аотаріо також палко виступає на захист бунтівного розбійника. Антонія слухає його немов заворожена.

Лотарія визнається Антонії в любові. Антонія відповідає йому взаємністю.Вражений Лотарія залишає місто, залишивши Антонії лист, де говорить, що не гідний її любові.

Антонія розуміє, що в минулому Лотарія прихована якась страшна таємниця.Вона знаходить загублений Лотарія записну книжку, де той з обуренням пише про пануючу у світі насправедлівості.

Бажаючи розвіяти печаль сестри, пані Альберті відвіз її додому. По дорозі на них нападають розбійники Жана Сбогара, вони хапають Антонію і привозять в замок Дуіно. Отаман, молода людина, чиє обличчя приватно маскою, дарує їй свободу. Не бажаючи їхати одна, дівчина всюди шукає сестру. Побачивши в каплиці замку труну з тілом пані Альберті, вона сходить з розуму. Отаман, не знімаючи маски, доглядає за Антонією.

Але ось розбійники схоплені і засуджені до смерті. Нещасну Антонію поміщають в монастир, де до неї поступово повертається розум.

Але Жан Сбогар не знайдено, і влада вирішує показати полонених розбійників Антонії - в надії, що та пізнає отамана, оскільки вона єдина, кого він пожалів.Серед в'язнів Антонія зауважує Лотарія. «Лотарія!» - Кричить вона. «Я Жан Сбогар», - відповідає розбійник, і серце Антонії розривається. Жан Сбогар йде на страту.