Короткий переказ твору Гейнріх фон Офтердінген (Новаліс)

В основу твору покладена легенда про відомого міннезінгер XIII ст. Генріха фон Офтердінгене. Зовнішня подієва канва - це лише необхідна матеріальна оболонка для зображення глибинного внутрішнього процесу становлення поета і осягнення Генріхом життєвого ідеалу, алегорично зображеного Новалисом у вигляді «блакитного квітки». Основну смислове навантаження несуть на собі сновидіння Генріха, розказані йому притчі, казки і міфи.

Роман складається з двох частин. Перша, завершена, називається «Очікування». Двадцятирічному Генріху, учневі капелана, сниться сон про те, що він бреде по темному лісі, виходить до гір і в печері знаходить непередаване краси синя квітка. Блакитний квітка - це символ німецької романтичної поезії, іншими словами - чистої поезії і досконалого життя. Йому не вдається додивитися свій сон до кінця, оскільки до нього в кімнату заходить мати і будить його.

Трохи пізніше Генріх залишає Турінг, будинок свого батька, і разом з матір'ю їде в Аугсбург, на її батьківщину. Вони подорожують у супроводі купців, теж прямують до Південної Німеччини. Генріх, якому визначено стати великим поетом, з трепетом прислухається до розповідей своїх попутників про поетів і про їх влади над душами всіх живих істот. Купці знайомлять його з двома легендами. В одній з них йдеться про те, як колись, в далекі часи, одному прославленому поетові та співакові загрожувала загибель від руки жадібних до його скарбів власників корабля, на якому він плив по морю. Проте його пісні так потрясли морських тварин, що вони врятували йому життя і повернули відібрані у нього скарби. В іншій легенді мова йде про двір освіченого, покровительствующей поезії короля і його дочки, яка одного разу залишила рідний дім і цілий рік ховалася від батька, живучи в лісі з коханою людиною. Через рік її коханий своїми піснями і грою на лютні настільки опанував серцем її батька, що той дарував їм обом прощення і прийняв у свої обійми їх і свого новонародженого внука.

Через кілька днів подорожні зупиняються в замку старого воїна і стають свідками підготовки до нового хрестового походу. У його ж володіннях Генріх знайомиться з молодою, привезеної з Сходу полонянкою Зулеймой. Вона тужить далеко від батьківщини і оплакує свою безрадісну долю.

Покинувши замок, Генріх із своїми попутниками незабаром зупиняється у передгірній селі, де знайомиться зі старим рудокопів. Той розповідає їм про своє життя, про металах і мінералах, прихованих в надрах землі. Під його проводом вони відвідують в горах цілу галерею печер, де знаходять останки доісторичних тварин і знайомляться з відлюдником фон Гогенцолернів, який після славної і насиченою військовими подвигами молодості пішов від людей для відпочинку, пізнання внутрішнього життя своєї душі і вивчення історії.Відлюдник показує їм свої книжки. В одній з них Генріх бачить печеру, самого себе, а поруч з собою - самітника і старого, проте всі одягнені в незвичну одяг і написи зроблено незрозумілою йому мовою. Поступово він знаходить на інших сторінках східну жінку, своїх батьків і багатьох інших відомих йому людей.

Ознайомившись за час своєї подорожі по країні з деякими таємницями історії і надр землі, Генріх фон Офтердінген нарешті прибуває в Аугсбург, до свого діда старого Шванінгу. У будинку у діда Генріх знайомиться з поетом Клінгсором, величавим людиною, зображення якого він вже бачив у книзі відлюдника, і його дочкою Матільдою. Між молодими людьми з першого ж погляду зароджується любов, а незабаром вони стають нареченим і нареченою.

Клінгсор керує духовним дозріванням юного Генріха. Він розмовляє з ним про поезію, про його внутрішній світ і про найбільш доцільне і природному «користуванні» своїми душевними силами. Закликає його розвивати розум, а також осягати закономірність відбуваються в світі, і «сутність» будь-якої справи, будь-якого явища, щоб душа його в підсумку стала уважною і спокійною. Необхідно також, щоб душа була щирою, а щира душа подібна до світла, вона настільки ж прониклива, могутня і непомітна, як світло.

Генріх розповідає Клінгсору про свою подорож, і вся його мова, її лад і образність свідчать про те, що молода людина народжена бути поетом.

На переконання Клінгсора, в поезії немає нічого незвичайного, вона є «основне властивість духу людського». Увечері під час бенкету Клінгсор на прохання Генріха розповідає гостям символічну казку про перемогу поезії над розсудливістю і іншими її ворогами. Ця історія передбачає те, про що повинна була піти мова у другій частині роману. У казці йдеться про королівство Арктура і про прекрасну Фреї, його дочки, про Ерос і його молочної сестри Байці, а також про їх хресної матері Софії.

Друга частина роману (її Новаліс не встиг закінчити) називається «Звершення». Починається вона з того, що Генріх у вигляді мандрівника, в стані байдужого відчай, в який він впав після смерті Матільди, бреде по горах. Перед ним внизу розстеляється Аугсбург, далеко блищить дзеркало страшного таємничого потоку. Осторонь він нібито бачить монаха, що стоїть на колінах перед дубом. Йому здається, що це старий придворний капелан.Однак, підійшовши ближче, він усвідомлює, що перед нею всього лише скеля, над яким схилилося дерево. Раптом дерево починає тремтіти, камінь - глухо дзвеніти, а з-під землі лунає радісне спів. З дерева чується голос, який просить Генріха зіграти на лютні і заспівати пісню і обіцяє, що тоді з'явиться дівчина, яку він повинен взяти з собою і не відпускати від себе. Генріх впізнає в ньому голос Матильди. У листі дерева перед ним виникає бачення його коханої, яка з посмішкою ласкаво на нього дивиться. Коли видіння зникає, разом