Короткий переказ твору Борис Годунов (Олександр Сергійович Пушкін)

20 лютого 1598 Вже місяць, як Борис Годунов зачинився разом зі своєю сестрою в монастирі, залишивши «все мирське» і відмовляючись прийняти московський престол. Народ пояснює відмову Годунова вінчатися на царство в потрібному для Бориса дусі: «Його лякає сяйво престолу». Гру Годунова чудово розуміє «лукавий царедворець» боярин Шуйський, прозорливо вгадуючи подальший розвиток подій: «Народ ще повоет та поплаче, / Борис ще поморщиться трохи, [...] І нарешті по милості своїй / Прийняти вінець смиренно погодиться ...», інакше «даремно лилася кров царевича-немовляти », у смерті якого Шуйський безпосередньо звинувачує Бориса.

Події розвиваються так, як передбачав Шуйський. Народ, «що хвилі, поруч ряд», падає на коліна і з «виттям» і «плачем» благає Бориса стати царем.Борис коливається, потім, перериваючи своє монастирське усамітнення, приймає «влада Велику (як він говорить у своїй тронній промові) зі страхом і смиренням».

Минуло чотири роки. Ніч. В келії Чудова монастиря отець Пімен готується завершити літопис «останнім сказанням». Пробуджується молодий чернець Григорій, що спав тут же, в келії Пімена. Він нарікає на чернече життя, яку йому доводиться вести з підліткових років, і заздрить веселій «младости» Пимена: «Ти рать Литви при Шуйском відбивав, / Ти бачив двір і розкіш Іоанна! Щасливий! »Переконуючи молодого монаха (« Я довго жив і багатьом насолодився; / Але з того часу лише відаю блаженство, / Як у монастир Господь мене привів »), Пімен приводить в приклад царів Іоанна і Феодора, що шукали заспокоєння« в подобі чернечих праць ». Григорій розпитує Пимена про смерть Димитрія-царевича, ровесника молодого ченця, - у той час Пимен був на послуху в Угличі, де Бог його і привів бачити «злу справу», «кривавий гріх». Як «страшне, небачене горі» сприймає старий обрання царевбивці на престол. «Цей повістю сумної» він збирається завершити свій літопис і передати подальше її ведення Григорію.

Григорій тікає з монастиря, оголосивши, що буде «царем на Москві». Про це повідомляє ігумен Чудова монастиря патріарху.

Патріарх віддає наказ зловити утікача і заслати його в Соловецький монастир на вічне поселення.

Царські палати. Входить цар після «улюбленої бесіди» з чаклуном. Він похмурий. Шостий рік він царює «спокійно», але володіння московським престолом не зробило його щасливим. А адже помисли і діяння Годунова були високі: «Я думав свій народ у постачанні, у славі заспокоїти [...], Я відчинив їм житниці, я злато / Розсипав їм [...] Я збудував їм нові оселі ...». Тим сильніше спіткало його розчарування: «Ні влада, ні життя мене не веселять [...], Мені щастя немає». І все ж джерело важкого душевного кризи царя криється не тільки в усвідомленні ним безплідності всіх його праць, але і в муках нечистої совісті («Так, жалюгідний той, у кому совість нечиста»).

Корчма на литовському кордоні. Григорій Отреп'єв, одягнений в мирське плаття, сидить за столом з волоцюгами-ченці Мисаилом і Варламом. Він вивідує у господині дорогу на Литву. Входять пристави. Вони шукають Отреп'єва, в руках у них царський указ з його прикметами. Григорій викликається прочитати указ і, читаючи його, підміняє свої прикмети прикметами Мисаїла. Коли обман розкривається, він спритно вислизає з рук розгубленій варти.

Будинок Василя Шуйського. Серед гостей Шуйського Афанасій Пушкін. У нього новина з Кракова від племінника Гаврила Пушкіна, якій він після відходу гостей ділиться з господарем: при дворі польського короля з'явився Димитрій, «державний отрок, По манію Бориса убитий ...». Димитрій «розумний, привітний, спритний, до вподоби всім», король його наблизив до себе і, «говорять, допоможу обіцяв». Для Шуйського ця новина «звістку важлива! і якщо до народу Вона дійде, то бути грозі великої ».

Царські палати. Борис дізнається від Шуйського про самозванця, який з'явився у Кракові, і «що король і пани за нього». Почувши, що самозванець видає себе за царевича Димитрія, Годунов починає в хвилюванні розпитувати Шуйського, що досліджував цю справу в Угличі тринадцять років тому. Заспокоюючи Бориса, Шуйський підтверджує, що бачив убитого царевича, але між іншим згадує і про нетлінність його тіла - три дні труп Димитрія Шуйський «в соборі відвідував [...], Але дитячий лик царевича був ясний, / І свіжий, і тихий, як ніби приспаний».

Краків. У будинку Вишневецького Григорій (тепер він - Самозванець) зваблює своїх майбутніх прихильників, обіцяючи кожному з них те, що той чекає від Самозванця: єзуїта Черніковского дає обіцянку підпорядкувати Русь Ватикану, збіглим козакам обіцяє вільність, опальним слугам Бориса - відплата.

У замку воєводи Мнишков в Самборі, де Самозванець зупиняється на три дні, він потрапляє «в мережі» його чарівної дочки Марини. Закохавшись, він зізнається їй у самозванстві, так як не бажає «ділитися з мерцем коханкою». Але Марина не потребує любові швидкого ченця, всі її помисли спрямовані до московського трону. Оцінивши «зухвалий обман» Самозванця, вона ображає його до тих пір, поки в ньому не прокидається почуття власної гідності і він не дає їй горду відповідь, називаючи себе Димитрієм.

16 жовтня 1604 Самозванець з полками наближається до литовському кордоні. Його терзає думка, що він ворогів «покликав на Русь», але тут же знаходить собі виправдання: «Але нехай мій гріх впаде не на мене - А на тебе, Борис-царевбивця!»

На засіданні царської думи мова йде про те, що Самозванець вже обложив Чернігів. Цар віддає Щелкалова наказ розіслати «в усі кінці укази до воєводам», щоб «людей [...] на службу висилали». Але найнебезпечніше - слух про Самозванця викликав «тривогу і сумнів», «на площах бунтівний бродить шепіт». Шуйський викликається особисто заспокоїти