Короткий переказ твору Саша (Микола Олексійович Некрасов)

У сім'ї степових поміщиків росте, як польова квітка, донька Саша. Батьки її - славні старички, чесні у своєму гостинність, «лестощі їм противна, а пиха невідома». Батьки постаралися в дитинстві дати дочці все, що дозволяли їх невеликі кошти, а проте наука і книги здавалися їм зайвими. У степовій глушині Саша зберігає свіжість смаглявого рум'янцю, блиск чорних сміються очей і «первісну ясність душі».

До шістнадцяти років Саша не знає ні пристрастей, ні турбот, їй вільно дихається в просторі полів, серед степового привілля і свободи. Тривоги і сумніви теж знайомі Сашкові: радість життя, розлите у самій природі, є для неї порукою Божої милості. Єдина невільниця, яку їй доводиться бачити, - річка, що вирує біля млина без надії вирватися на простір. І, спостерігаючи безплідну злість річки, Саша думає про те, що роптанье проти долі - шалено ...

Дівчина милується дружною роботою поселян, в яких бачить зберігачів простого життя. Їй подобається бігати серед полів, збирати квіти і співати прості пісні. Милуючись тим, як миготить у стиглого жита доччину головка, батьки чують для неї гарного нареченого. Зимою Саша слухає няніни казки або, повна щастя, летить з гори на санках. Трапляється їй знав і печалі: «Плакала Саша, як ліс вирубали». Вона не може без сліз згадувати, як непорушно лежали трупи дерев, як роззявляли жовті роти випали з гнізда шпаченята. Але у верхніх гілках залишилися після вирубки сосен Саші ввижаються гнізда жар-птиць, в яких ось-ось виведуться нові пташенята.Ранковий Сашин сон спокійний та міцний. І хоча «перші зорі пристрастей молодих» вже рум'янить її щоки, в її неясних серцевих тривогах ще немає мук.

Незабаром у сусідню велику садибу, яка вже років сорок стоїть порожня, приїжджає господар, Лев Олексійович Агарін. Він тонкий і блідий, дивиться в лорнетки, ласкаво розмовляє з прислугою і називає себе перелітним птахом.Агарін об'їздив весь світ, а після повернення додому, як він розповідає, над ним кружляв орел, немов пророкуючи велику частку.

Агарін все частіше буває у сусідів, кепкує над степової природою і багато розмовляє з Сашею: читає їй книжки, навчає французької, розповідає про далекі країни і міркує про те, чому людина бідний, нещасливий і злий. За чаркою домашньої горобинівки він оголошує Саші і її простодушним старим батькам про те, що сонце правди ось-ось зійде над ними.

На початку зими Агарін прощається з сусідами і, попросивши благословити його на справу, їде. З від'їздом сусіда Саші нудні стають колишні заняття - пісні, казки, ворожіння. Тепер дівчина читає книжки, годує і лікує бідних. Але при цьому вона крадькома плаче й думає якусь незрозумілу думу, ніж засмучує батьків. Втім, вони радіють несподівано розвинутому розуму своєї доньки та її незмінною доброті.

Ледве Саші виповнюється дев'ятнадцять років, у свій маєток повертається Агарін. Він, що став блідою і лисий, ніж раніше, вражений красою Саші. Вони як і раніше розмовляють, але тепер Агарін наче на злість суперечить дівчині.Він більше не говорить про майбутнє сонце правди - навпаки, запевняє, що рід людський низький і зол. Сашині заняття з бідними Агарін вважає порожній іграшкою. На сімнадцятий день після приїзду сусіда Саша виглядає як тінь. Вона відкидає надсилаються Агарін книжки, не хоче бачити його самого. Незабаром він надсилає Саші лист з пропозицією заміжжя. Саша відмовляє Агарін, пояснюючи це то тим, що вона його не варта, то тим, що він не гідний її, бо став злий і впав духом.

Нехитрі батьки не можуть зрозуміти, що за людина зустрілася на шляху їх дочки, і підозрюють у ньому чорнокнижника-губителя. Вони не відають про те, що Агарін належить до дивного, чудернацькому племені людей, яких створило новий час. Сучасний герой читає книги та нишпорить по світу в пошуках велетенського справи - «благо спадщина багатих батьків / Звільнити від малих праць, / Благо йти по дорозі побитої / Лень завадила та розум розвинений". Він бажає ощасливити світ, а при цьому мимохідь і без умислу губить те, що лежить у нього під руками. Любов хвилює йому не серце і кров, а лише голову. Герой часу не має власної віри, а тому, «що йому книга остання скаже, / То на душі його зверху і ляже". Якщо ж така людина береться за справу, то в будь-яку хвилину готовий оголосити про марність зусиль, а в його невдачах виявляється винен увесь світ.

Благо Саші в тому, що вона вчасно здогадалася, що не повинна віддаватися Агарін; «а решта все зробить час». До того ж його розмови все-таки пробудили в ній незаймані сили, які тільки зміцніють під грозою і бурею; зерно, що впало в добрий грунт, зроду пишним плодом.