Кангецу їде на батьківщину і одружується на своїй землячці. Коли він повертається в Токіо і розповідає про це друзям, вони шкодують Тофу, який в очікуванні весілля Кангецу з дівчиною Канеда вже склав «Пісню орла», але Тофу швидко переадресовує свій вірш. Татара Сампей, дізнавшись, що Кашех ^ у так і не став доктором, хоче одружитися з Томіко Канеда, і Кангецу з радістю поступається йому цю честь. Сампей запрошує всіх на весілля. Коли гості Кусямі розходяться, кіт розмірковує про їхнє життя. «Всі ці люди-здаються безтурботними, але постукайте по денця їх душі, і ви почуєте якийсь сумний відгомін». Коту вже більше двох років. До цих пір він вважав себе самим розумним котом на світі, але нещодавно прочитав міркування кота Мурра, і вони вдарили його: «Я дізнався, що кіт Мурр помер давним-давно, років сто тому. Тепер, виявляється, тільки для того, щоб здивувати мене, він став привидом і є мені з далекого потойбічного світу. Цей кіт не відав законів синівського обов'язку - одного разу відправився відвідати свою матір, несучи їй у подарунок рибку, але по дорозі не витримав і з'їв її сам. Звідси видно, що його розум не поступався розуму людини. Одного разу він навіть здивував свого господаря, склавши вірші. І якщо подібний герой жив століття тому, такому нікчемному котові, як я, давно слід було б попрощатися з цим світлом і відправитися в те королівство, де царює Ніщо ».Кіт вирішує спробувати пива і наливається допьяна. Вийшовши у двір, він потрапляє в чан з водою, вкопаний у землю. Побарахтаться якийсь час, він розуміє, що йому все одно не вибратися, і довіряє себе долю. Йому стає легше і легше, і він вже не розуміє, що він відчуває - борошна або блаженство, і знаходить великий спокій, який дається тільки в смерті.