Короткий переказ твору Встань і йди (Юрій Нагібін)

Повість «Встань і йди» - історія взаємин батька і сина, від імені якого виступає оповідач-автор. Розділена на відносно короткі двадцять дві голови, вона чесно розповідає про синівські почуття, щирих і спонтанних, що переходять від обожнювання до жалості, від глибокої відданості до виконання обов'язку, від щирої любові до поблажливості і навіть злобі. Благополучно склалася доля сина-письменника вступає в постійне протиріччя з долею батька-арештанта, батька-засланця, що не має пристойного і постійного місця проживання.

Перші враження сина про батька - красиві відслужили грошові знаки, пов'язані зі словом «біржа», де працює батько, їх дають грати дітям. Потім у хлопчика з'являється враження, що його батько найсильніший, найшвидший і винахідлива. Це думка підтримується домашньої легендою. У першу світову батько заслужив два Георгіївських хрести, ходив у багнетну атаку, замінив у бою вбитого командира. Він був зухвалий, його боялися шанувальники матері. Він був переможцем. Відома в Москві красива жінка-письменниця написала цілу книгу про те, як вона любила батька, і як ревнувала його до своєї сестри, ще більш відомою і красивій жінці. Але ось одного разу батька заарештовують, засуджують на три роки «вільного» поселення в Сибіру. Син з матір'ю, що залишилися майже без грошей і без підтримки, як подарунок сприймають літню поїздку до батька в Іркутськ.

Наступне місце заслання батька - Саратов, де син відчуває себе щасливим, він починає займатися тут колекціонуванням метеликів і отримує перший урок від засланця біолога, погасивши його шаленство колекціонерства, що стало руйнівним початком його характеру. Трохи подорослішавши, він починає колекціонувати карти і атласи. Всі стіни його кімнати обвішані картами земної кулі і п'яти материків, земної флори і фауни. Повернувшись нарешті із заслання батько радий зустрічі зі зміненим будинком і сім'єю, але змушений виїхати на проживання в селище Бакшеєва, центр, обслуговуючий Шатурська електростанцію. Однак і тут у період травневої передсвяткової чищення 1937 батька заарештовують, звинувативши в підпалі торф'яних розробок. Не допомагає і доведений факт, що під час пожежі він знаходився в Москві.

У 40-му р. у виправно-трудовому таборі відбувається нова зустрічі сина з батьком. Це один із найщасливіших днів, прожитих ними разом. Під час гулянки в холодному бараку син відчуває себе добрим і героїчним, з ним розкланюються начальники і ув'язнені, симпатичні люди і мерзотники. Всі дивляться на нього із захопленням і надією, як ніби він наділений якусь владу, і «влада ця безсумнівно від літератури», від тиражованого друкованого слова. «А ти виглядаєш справжнім чоловіком, - каже батько. Це найпрекрасніша пора, молодість куди краще отроцтва і юності ». Після війни батько живе в Рохме, в забутій Богом глушині. Він худий, шкіра та кістки, обтягнуті жовтуватою шкірою, лоб, вилиці, щелепи, ніс і якісь кістяні горби біля вух, які бувають лише у померлих від голоду. На ньому черевики, скроєні з автомобільних покришок, штани з мішковини з двома синіми латками на колінах і запрана сорочка. Причепуреною син, який став багатим письменником, одружений на дочці радянського вельможі, відчуває до батька почуття глибокої жалості, змішане з гидливо. «Я відчув дотик, вірніше, тінь дотику на своєму коліні. Опустив очі і побачив щось жовте, плямисте, повільно, з боязкою ласкою повзе по моїй нозі. Якісь кісточки, стягнуті темної, чорно-жовтої перетинкою, жаб'яча лапка, і ця жаб'яча лапка була рукою батька! »Сумно і тяжко бачити сина батька на граничній стадії фізіологічної приниженості. Але при всьому цьому батько, як людина, що володіє гордістю, розповідає сину про минулі роки горя і принижень дуже скупо, не скаржачись, не обурюючись, можливо, тому, що хотів пощадити сина, що є молодим і якому ще жити і жити.

У Рохме батько знову працює у плановому відділі з арифмометром в руках, але вже без колишнього блиску, часто морщачи лоб, мабуть забуваючи якусь цифру. Він як і раніше добросовісний, але співробітники не розуміють його й часто принижують. Сина пригнічує безперспективність долі батька. Але ось нарешті батько отримує можливість приїхати до Москви, увійти в стару знайому квартиру, прийняти ванну, сісти разом з рідними за стіл. Близькі ховають батька від друзів і знайомих, для чого часто просять його вийти в коридор, залишатися в темній кімнаті або в туалеті.

Повернення до Москви було не таким, яким воно бачилося батькові. Його покоління сильно зріділо, хто пропав на засланні, хто загинув на війні. Уцілілі могікани - люди старомодно-порядні, батько зустрічається з ними, але з перших же спроб відмовляється від відновлення колишніх зв'язків.Безнадійно постарілі, ні в чому не досягли успіху, задавлені страхом люди йому нецікаві.

Незадовго до смерті помолоділий, як ніби обретший свою колишню впевненість, батько приїжджає до Москви і як би заново з нею знайомиться: стільки змінилося навколо. Але, поїхавши до Рохму, він хворіє і вже більше не встає. Синові так і не вдалося повернути його в лоно сім'ї.