американці. Дітей у них немає. Але зате їхній будинок завжди гостинно розкриють для гостей - російських емігрантів. Письменники, художники, філософи ведуть тут нескінченні розмови про високі матерії, обмінюються новинами і т. д. Після одного такого розмови перед Пніна постає бачення - його перша любов, красива єврейська дівчина Миру Белочкіна. Вона загинула в німецькому концентраційному таборі Бухенвальді.
Глава шоста починається разом з осіннім семестром 1954 р. у Вайнделлском університеті. Тимофій Пнін вирішує нарешті, після тридцяти п'яти років бездомного життя, купити будиночок. Він довго і ретельно готується до прийому на честь новосілля: складає список гостей, вибирає меню і т. п. Вечір вдався на славу, під завершення його Пнін дізнається від президента університету, що його звільняють. У засмучена тепер вже відставний професор миє посуд після гостей і мало не розбиває прекрасну синю чашку - подарунок Віктора. Але чашка залишається неушкодженою, і це вселяє в Пніна надію на краще і почуття впевненості в собі.
В останньому розділі, сьомий, ми нарешті обличчям до обличчя зустрічаємося з тим, хто, власне, і повідав нам всю цю історію. Назвемо його умовно Оповідачем. Оповідач згадує про свою зустріч з Тимофієм Пніна в Петербурзі в 1911 р., коли вони обидва були гімназистами; батько Пніна, лікар-окуліст, витягував з ока Оповідача хворобливу смітинку. Стає зрозумілим, що саме через Оповідача, модного російського літератора-емігранта, Ліза Боголєпова і цькували таблетками в Парижі в 1925 р. Більше того: вона передала Оповідач лист, в якому Пнін робив їй пропозицію. А на додачу до всього Оповідач виявляється тим самим людиною , якого запросили зайняти місце Пніна в Вайнделлском університеті. Він же, по-доброму ставлячись до Пніна, у свою чергу пропонує йому роботу. Пнін, проте, повідомляє, що покінчив з викладанням і покидає Вайнделл.
Увечері чотирнадцятого лютого 1955 Оповідач приїжджає в Вайнделл і зупиняється в декана факультету англійської Кокерелла. За вечерею господар будинку талановито зображує Тимофія Павловича Пніна, з усіма його звичками і примхами. Між тим сам Пнін ще нікуди не поїхав, а просто зачаївся і зміненим голосом відповідає по телефону: «Його немає вдома».Вранці Оповідач безуспішно намагається наздогнати Пніна, що виїжджає на своєму старенькому седані - з білою собачкою всередині і фургоном з речами позаду. За сніданком Кокерелл продовжує свої номери: він показує, як Пнін в Наприкінці вересня 1950 р. приїхав в Дамський клуб Кремона, піднявся на сцену і виявив, що взяв не ту лекцію, яка була потрібна. Коло замикається.