Короткий переказ твору Справжнє життя Себастьяна Найта (Володимир Набоков)

«Себастьян Найт народився тридцять першого грудня 1899 року в колишній столиці моєї вітчизни» - ось перша фраза книги. Вимовляє її зведений молодший брат Найта, позначений у романі буквою «В.». Себастьян Найт, знаменитий письменник, виходець з Росії, який писав по-англійськи, помер у січні 1936 р. у лікарні паризького передмістя Сен-Дамье. В. відновлює справжнє життя брата, збираючи її по шматочках, - так на очах читача створюється цей заплутаний і складний (на перший погляд) роман.

У В. з Себастьяном спільний батько, офіцер російської гвардії. Першим шлюбом він був одружений на навіженої, неспокійної англійці Вірджинії Найт.Закохавшись (або вирішивши, що закохалася), вона кинула чоловіка з чотирирічним сином на руках. У 1905 р. батько одружився знову, і незабаром на світ з'явився В. Шестирічна різниця у віці для дітей особливо значуща, і в очах молодшого брата старший поставав істотою обожнюваним і загадковим.

Вірджинія померла від серцевого нападу в 1909 р. Через чотири роки батько, смішно сказати, затіяв з-за неї дуель, був важко Себастьян і в творчості своєму вдавався до пародії, «як до свого роду підкидний дошці, що дозволяє злітати у вищі сфери серйозних емоцій ».

У конторі Гудмена В. випадково знайомиться з Елен Пратт: вона дружить з коханою Себастьяна Клер Бішоп. Історія цієї любові вибудовується з картин, які В. уявив після зіставлення розповідей Пратт з розповідями ще одного друга Себастьяна (поета П. Дж. Шелдона). Крім того, В. випадково побачив на лондонській вуличці заміжню і вагітну Клер, їй судилося померти від кровотечі. З'ясовується, що зв'язок їх тривала близько шести років-1930). За цей час Себастьян написав два перші романи («призматичний фацет» [1] і «Успіх», доля якого відповідала його назві) і три розповіді (вони будуть видані в книзі «Потішна гора» в 1932 р.). Клер була ідеальною подругою для молодого письменника - розумною, чуйною, з уявою. Вона навчилася друкувати і у всьому допомагала йому. Ще у них був маленький чорний бульдожік ... У 1929 р. за порадою лікаря Себастьян поїхав підлікувати серце на курорт у Блауберг (Ельзас). Там він закохався, і на цьому їхні відносини з Клер закінчилися.

У самій автобіографічній книзі Себастьяна «Загублені речі», розпочатої ним у той час, є лист, який можна прочитати як звернення до Клер: «Мені весь час здається, що в любові є якийсь таємний вада ... Я не перестав любити тебе, але від того, що я не можу, як раніше, цілувати твоє миле похмуре обличчя, нам потрібно розлучитися ... Я ніколи тебе не забуду і ніким не зможу замінити ... з тобою я був щасливий, тепер я нещасливий з іншого ... »Протягом майже всієї другої половини роману В. зайнятий пошуками цієї іншої жінки, - йому здається, що, побачивши ee і поговоривши з нею, він дізнається про Себастьяна щось важливе. Хто вона? Відомо, що в Лондоні Себастьян отримував листи, написані російською мовою, від жінки, яку зустрів у Блауберзі. Але, виконуючи посмертну волю брата, В. спалив всі його папери.

Поїздка В. в Блауберг нічого не дає, зате на зворотному шляху йому зустрічається дивний чоловічок (здається, він вийшов прямо з розповіді Себастьяна «Зворотний бік Місяця», де допомагав невдалим мандрівникам), Чоловічок дістає для В. список постояльців готелю «Бомон» в Блауберзі за червень 1929 р., і він наголошує на чотирьох жіночих імені - кожне з них могло належати коханої брата. В. відправляється за адресами.

Фрау Елен Герштейн, витончена ніжна єврейка, що живе в Берліні, ніколи не чула про Себастьяна Знайти. Зате у неї в будинку В. знайомиться з однокашником Себастьяна («як би це сказати ... вашого брата в школі недуже-то шанували ...»); однокашник виявляється старшим братом першої любові Себастьяна - Наташі Розанової.

У будинку мадам де Річковий в Парижі В. застає Пал Палича Річкового і його кузена Чорного (дивовижна людина, що вміє грати на скрипці стоячи на голові, розписуватися догори ногами і т. п.). Виявляється, Ніна Річкова - перша дружина Пал Палича, з якою він давно розійшовся. Судячи з усього, це особа ексцентрична, навіжена і схильна до авантюр. Сумніваючись у тому, що жінка такого типу могла захопити Себастьяна, В. направляється у фешенебельний квартал Парижа - там живе ще одна «підозрювана», Елен фон Граун. Його зустрічає мадам Лесерф («маленька, тендітна, блідолицих дама з гладкими темним волоссям"), яка назвала себе подругою фон Граун.Вона обіцяє В. дізнатися все що можна.Для очищення совісті В. відвідує й певну Лідію Богемський, що опинилася, на жаль, немолодий, товстої і вульгарною особливою.)

На наступний день мадам Лесерф (біля неї на канапі притулилося старий чорний бульдожік) розповідає В., як її подруга зачарувала Себастьяна:по-перше, він їй сподобався, а крім того, здалося забавним змусити такого інтелектуала займатися з нею любов'ю. Коли він нарешті усвідомив, що не може жити без неї, вона зрозуміла, що більше не може виносити його розмов («про форму попільниці» або «про колір часу», наприклад), і кинула його. Почувши все це, В. ще більше хоче зустрітися з фон Граун, і мадам Лесерф запрошує його на уїк-енд до себе в село, обіцяючи, що загадкова дама неодмінно приїде туди.

У величезному, старому, занедбаному будинку гостюють якісь люди, складним чином пов'язані один з одним (зовсім як у «призматичному фацет», де Себастьян пародіював детектив). Розмірковуючи про таємничу незнайомку, В. раптом відчуває потяг до мадам Лесерф. Ніби у відповідь вона повідомляє, як колись поцілувала чоловіка лише за те, що він умів розписуватися догори ногами ... В. згадує кузена Чорного і все розуміє! Щоб перевірити свою здогадку, він тихо по-російськи виголошує за