Короткий переказ твору Дар (Володимир Набоков)

Герой роману - Федір Костянтинович Годунов-Чердинцев, російський емігрант, син знаменитого ентомолога, нащадок аристократичного роду - бідує в Берліні другої половини 20-х рр.., Заробляючи приватними уроками і публікуючи в російських газетах ностальгічні двенадцатістішія про дитинство в Росії. Він відчуває в собі величезний літературний потенціал, йому нудні емігрантські посиденьки, єдиний його кумир серед сучасників - поет Кончеев. З ним він і веде невпинну внутрішній діалог «мовою уяви».Годунов-Чердинцев, сильний, здоровий, молодий, сповнений щасливих передчуттів, і життя його не затьмарюється ні бідністю, ні невизначеністю майбутнього. Він постійно ловить у пейзажі, в обривку трамвайного розмови, у своїх снах прикмети майбутнього щастя, яке для нього складається з любові та творчої самореалізації.

Роман починається з розіграшу: запрошуючи Чердинцева в гості, емігрант Олександр Якович Чернишевський (єврей-вихрест, він взяв цей псевдонім з поваги до кумира інтелігенції, живе з дружиною Олександрою Яківною, його син нещодавно застрелився після дивного, надривного «menage, а trois») обіцяє йому показати захоплену рецензію на щойно видану чердинцевскую книжку. Рецензія виявляється статтею зі старої берлінської газети - статтею зовсім про інше. Наступні збори у Чернишевських, на якому редактор емігрантської газети публіцист Васильєв обіцяє всім знайомство з новим даруванням, обертається фарсом: до уваги присутніх, у тому числі Кончеева, запропонована философическая п'єса російського німця на прізвище Бах, і п'єса ця виявляється набором великовагових курйозів. Добряк Бах не помічає, що всі присутні давляться сміхом. На довершення всього Чердинцев знову не зважився заговорити з Кончеевим, і їхню розмову, повний пояснень у взаємній повазі і літературному схожості, виявляється грою уяви. Але в цій першій главі, що оповідає про ланцюжок смішних невдач і помилок, - зав'язки майбутнього щастя героя. Тут же виникає наскрізна тема «Дару» - тема ключів: переїжджаючи на нову квартиру, Чердинцев забув ключі від неї в макінтоші, а вийшов у плащі. У цій же главі белетрист Романов запрошує Чердинцева в іншій емігрантський салон, до якоїсь Маргариті Львівні, у якої буває російська молодь; миготить ім'я Зіни Мерц (майбутньої коханої героя), але він не відкликається на перший натяк долі, і зустріч його з ідеальною, йому одному призначеної жінкою відкладається до третього розділу.

У другій же Чердинцев приймає в Берліні мати, котра приїхала до нього з Парижа. Його квартирна хазяйка, фрау Стобі, знайшла для неї вільну кімнату. Мати і син згадують Чердинцева-старшого, батька героя, який зник безвісти у своїй останній експедиції, десь в Центральній Азії. Мати все ще сподівається, що він живий. Син, довго шукав героя для своєї першої серйозної книги, задумує писати біографію батька і згадує про свій райському дитинстві - екскурсіях з батьком по околицях садиби, лові метеликів, читанні старих журналів, вирішенні етюдів, солодощі уроків, - але відчуває, що з цих розрізнених нотаток і мрій книга не вимальовується: він занадто близько, інтимно пам'ятає батька, а тому не в стані об'єктивувати його образ і написати про нього як про вченого і мандрівника. До того ж у розповіді про його мандри син занадто поетичний і мрійливий, а йому хочеться наукової строгості.Матеріал йому одночасно і дуже близький, і часом чужий. А зовнішнім поштовхом до припинення роботи стає переїзд Чердинцева на нову квартиру.Фрау Стобі знайшла собі більш надійну, грошову і добромисного постояльця: неробство Чердинцева, його творчість бентежили її. Чердинцев зупинив свій вибір на квартирі Маріанни Миколаївни та Бориса Івановича Щегольовим не тому, що йому подобалася ця пара (стара міщанка і бодрячок-антисеміт з московським доганою і московськими ж застільними жартами): його привернуло чарівне дівоче плаття, як би ненароком кинуте в одній з кімнат.Цього разу він вгадав поклик долі, дарма що плаття належало зовсім не Зіні Мерц, дочки Маріанни Миколаївни від першого шлюбу, а її подрузі, яка принесла свій блакитний повітряний туалет на переробку.

Знайомство Чердинцева з Зіною, яка давно заочно закохана в нього по віршах, становить тему третього розділу. У них багато спільних знайомих, але доля відкладала зближення героїв до слушного моменту. Зіна уїдлива, дотепна, начитанна, тонка, її страшенно дратує жовіальний вітчим (батько її - єврей, перший чоловік Маріанни Миколаївни - була людина музичний, замислений, самотній). Вона категорично противиться тому, щоб Щоголєв і мати що-небудь дізналися про її стосунки з Чердинцева. Вона обмежується прогулянками з ним по Берліну, де все відповідає їх щастя, резонує з ним; слідують довгі нудні поцілунки, але нічого більше. Нерозв'язана пристрасть, відчуття наближення, але сповільнює щастя, радість здоров'я і сили, освобождающийся талант - все це змушує Чердинцева почати нарешті серйозна праця, і працею цим за випадковим збігом обставин стає «Життя Чернишевського». Фігурою Чернишевського Чердинцев захопився не за співзвучністю його прізвища зі своєю і навіть не по повній протилежності біографії Чернишевського його власною, але в результаті довгих пошуків відповіді на питання, що мучить його питання: чому в післяреволюційної Росії все стало так сіро, нудно і одноманітно? Він звертається до знаменитої епохи 60-х рр.., Саме відшукуючи винуватця, але виявляє в житті Чернишевського той самий надлом, тріщину, який не дав йому вибудувати своє життя гармонійно, ясно і струнко. Цей надлом позначився в духовному розвитку всіх наступних поколінь, отруєних шахрайським простотою дешевого, плоского прагматизму.

«Життя Чернишевського», якій і Чердинцев, і Набоков нажили собі безліч ворогів і наробили скандал в еміграції (спочатку книга була опублікована без цієї глави), присвячена розвінчанню саме російської матеріалізму, «розумного егоїзму», спроби жити розумом, а не