Короткий переказ твору Запрошення на страту (Володимир Набоков)

«Згідно із законом, Цинциннаті Ц. оголосили смертний вирок пошепки». Непрощенна вина Цинциннаті - у його «непроникності», «непрозорості» для інших, до жаху схожих (тюремник Родіон раз у раз перетворюється на директора в'язниці, Родріго Івановича, і навпаки; адвокат і прокурор за законом повинні бути єдиноутробними братами, якщо ж не вдається підібрати - їх гримують, щоб були схожі), «прозорих одне для одного душ».Особливість ця притаманна Цинциннаті з дитинства (успадкована від батька, як повідомляє йому прийшла з візитом у в'язницю мати, Цецилія Ц., вутленька, цікава, в клейончатому ватерпруфе і з акушерським саквояжем), але якийсь час йому вдається приховувати свою відмінність від інших .Цинциннаті починає працювати, а вечорами впивається старовинними книгами, пристрасть до міфічного XIX ст. Та ще займається він виготовленням м'яких ляльок для школярок: «тут був і маленький волохатий Пушкін у бекеші, і схожий на щура Гоголь у цветистом жилеті, і дідок Толстой, толстоносенькій, в зипуне, і безліч інших». Тут же, в майстерні, Цинциннаті знайомиться з Марфиньки, на якій одружується, коли йому виповнюється двадцять два роки і його переводять в дитячий сад вчителем.У перший же рік шлюбу Марфінька починає зраджувати йому. У неї народяться діти, хлопчик і дівчинка, не від Цинциннаті. Хлопчик хром і злий, гладка дівчинка майже сліпа. За іронією долі, обидві дитини потрапляють на піклування Цинциннаті (в саду йому довірені «кривенька, горбатенька, косенькіе» діти). Цинциннаті перестає стежити за собою, і його «непрозорість» стає помітна оточуючим. Так він опиняється в ув'язненні, у фортеці.

Почувши вирок, Цинциннаті намагається дізнатися, коли призначений кару, але тюремники не кажуть йому. Цинциннаті виводять поглянути на місто з вежі фортеці. Дванадцятирічна Еммочка, дочка директора в'язниці, раптом здається Цинциннаті втіленим обіцянкою втечі ... В'ЯЗНІВ коротає час за переглядом журналів. Робить записи, намагаючись осмислити власне життя, свою індивідуальність: «Я не простий ... я той, який живий серед вас ... Не тільки мої очі інші, і слух, і смак, - не тільки нюх, як у оленя, а дотик, як у нетопира, - але головне: дар поєднувати все це в одній точці ... »

У фортеці з'являється ще один ув'язнений, безбородий товстун років тридцяти. Акуратна арештантський піжаму, сап'янові туфлі, світлі, на прямий проділ волосся, між малинових губ біліють чудові, рівні зуби.

Обіцяне Цинциннаті побачення з Марфиньки відкладається (за законом, побачення дозволяється лише після закінчення тижня після суду). Директор в'язниці урочистим чином (на столі скатертину і ваза зі щекастимі півоніями) знайомить Цинциннаті з сусідом - м-сьє П'єром. Навестивший Цинциннаті в камері м-сьє П'єр пробує розважити його аматорськими фотографіями, на більшості яких зображений він сам, картковими фокусами, анекдотами. Але Цинциннаті, до образи і невдоволення Родріго Івановича, замкнутий і непривітний.

На наступний день на побачення до нього є не тільки Марфінька, але і всі її сімейство (батько, брати-близнюки, дід з бабою - «такі старі, що вже просвічували», діти) і, нарешті, молода людина з бездоганним профілем - теперішній кавалер Марфиньки. Прибуває також меблі, домашнє начиння, окремі частини стін. Цинциннаті не вдається сказати ні слова наодинці з Марфиньки. Тесть не перестає докоряти йому, шурин вмовляє покаятися («Подумай, як це неприємно, коли голову рубають»), молода людина просить Марфиньки накинути шаль. Потім, зібравши речі (меблі виносять носії), всі йдуть.

В очікуванні страти Цинциннат ще гостріше відчуває свою несхожість на всіх інших. У цьому світі, де «речовина стомлено: солодко дрімало час», в уявному світі, дивуючись, блукає лише незначна частка Цинциннаті, а головна його частина знаходиться зовсім в іншому місці. Але і так справжня його життя «занадто прозирає», викликаючи неприйняття і протест оточуючих.Цинциннаті повертається до перерваного читання. Знаменитий роман, який він читає, носить латинську назву «Quercus» («Дуб») і являє собою біографію дерева. Автор розповідає про ті історичні події (або тіні подій), свідком яких могла опинитися дуб: то це діалог воїнів, то привал розбійників, то втеча вельможі від царського гніву ... У проміжках між цими подіями дуб розглядається з точки зору дендрології, орнітології та інших наук , наводиться докладний список всіх вензелів на корі з їх тлумаченням. Чимало уваги приділяється музиці вод, палітрі зорь і поведінці погоди. Це, безперечно, краще з того, що створено часом Цинциннаті, тим не менш здається йому далеким, хибним, мертвим.

Змучений очікуванням приїзду ката, очікуванням страти, Цинциннаті засинає. Раптом його будить постукування, якісь скребуть звуки, чітко чутні у нічній тиші. Судячи по звуках, це підкоп. До самого ранку Цинциннат прислухається до них.

Ночами звуки поновлюються, а день за днем до Цинциннаті є м-сьє П'єр з вульгарними розмовами. Жовта стіна дає тріщину, розверзається з гуркотом, і з чорної діри, давлячись сміхом, вилазять м-сьє П'єр і Родріг Іванович. М-сьє П'єр запрошує Цинциннаті відвідати його, і той, не бачачи іншої можливості, повзе по проходу попереду м-сьє П'єра в його камеру. М-сьє П'єр висловлює радість з приводу своєї зав'язалася дружби з Цинциннаті - такою була його перша задача. Потім м-сьє П'єр відмикає ключиком що стоїть в кутку великої футляр, в якому виявляється широкий сокиру.

Цинциннаті лізе по виритому проходу назад, але раптом опиняється в печері, а потім через тріщину в скелі вибирається на волю. Він бачить димчастий, синій місто з вікнами, як розпечені жарини, і поспішає вниз. З-за виступу стіни з'являється Еммочка і веде його за собою. Крізь невеликі двері в стіні вони потрапляють в темнуватий коридор і виявляються у директорській