Короткий переказ твору Ікароменіпп, або Позахмарний політ (Лукіан)

Меніпп розповідає Друга про своєму надзвичайному подорожі, вражаючи співрозмовника точними даними про відстані від Землі до Місяця, до Сонця і, нарешті, до самого неба - житла богів Олімпійців. Виявляється, Меніпп лише сьогодні повернувся на Землю; він гостював у Зевса.

Друг сумнівається: невже Меніпп перевершив Дедала, перетворившись на яструба або в галку?!Він іронізує: «Як же, про найбільший сміливець, ти не побоявся впасти в море і дати йому від свого імені назва Меніппейского, як той його син - ікарійських?»

Меніпп давно цікавився всім, що стосується природи світобудови: походженням громів і блискавок, снігу і граду, зміною пір року, різноманіттям форм Місяця і багатьом іншим. Спершу він звернувся до довгобородий і блідим філософам. Але кожен з них лише заперечував думку інших, стверджуючи протилежне, і вимагав, щоб вірили тільки йому. Взявши з Мениппа чималі гроші за науку, вони облили його дощем першопричин, цілей, атомів, пустот, матерій, ідей і іншого. Ступаючи лише по землі, часто будучи немічними і навіть короткозорими, вони хвалькувато міркували про точні розміри Сонця, зірок і особливості надлунного простору. Скільки стадіїв від Мегар до Афін, вони не знають. Зате відстані між світилами їм нібито відомі, вимірюють товщину повітря і глибину океану, окружність Землі і багато іншого. Говорячи про предмети далеко не ясних, вони не задовольняються припущеннями, але вперто наполягають на своїй правоті, стверджуючи, наприклад, що Місяць населена, що зірки п'ють воду, яку Сонце, немов на колодязної мотузці, черпає з моря і порівну розподіляє між ними.

Мениппа обурює і суперечливість суджень філософів, їх «повне різнодумство» з питання про світ: одні стверджують, що він не створений і ніколи не загине, інші визнають Творця, але при цьому не можуть пояснити, звідки він з'явився. Немає згоди серед цих вчених з приводу кінцівки і нескінченності буття, одні вважають, що існує велика кількість світів, а інші - що цей світ єдиний.Нарешті один з них, далеко не миролюбна людина, вважає розбрат батьком всього світопорядку.Так само одні вважають, що богів багато, а інші - що бог єдиний. А інші взагалі заперечують існування богів, кидаючи світ напризволяще, позбавляючи його владики і вождя.

Украй втративши терпіння від цього сум'яття суджень, Меніпп вирішує все з'ясувати особисто, піднявшись на небо. Піймавши великого орла і яструба, він відрізає у них по крилу і, врахувавши трагічний досвід Дедала з неміцним воском, ременями міцно прив'язує крила до плечей. Після пробних польотів з акрополя сміливець облетів чималу частину Еллади і досяг Тайгета. З цієї знаменитої гори Меніпп летить на Олімп і, взявши там найлегшою їжею, злітає в небо.Прорвавшись крізь хмари, він підлетів до Місяця і присів на неї перепочити і, подібно Зевсу, оглянув всі відомі йому землі від Еллади до Індії.

Земля здалася Мениппа дуже маленькою - менше Місяця. І лише пильно придивившись, він розрізнив Колоса Родоського і вежі на Форосі. Скориставшись порадою невідомо звідки взявся на Місяці філософа Емпедокла, він згадав, що одне крило в нього - орлине! Але ж ніхто з живих істот не бачить краще орла! У ту ж мить Меніпп став розрізняти навіть окремих людей (так дивно загострилося його зір). Одні пливли по морю, другі билися, треті обробляли землю, четверті судилися;

бачив жінок, тварин і взагалі все те, що «живить родючий грунт».

Побачив Меніпп і те, як люди безупинно грішать. Розпуста, вбивства, страти, грабунки відбувалися в палацах лівійських, фракійських, скіфських і інших царів. «А життя приватних осіб здавалася ще смішніше. Тут я побачив Гермодора-епікурейця, що приносить помилкову клятвучерез тисячі драхм; стоїка Агафокла, який звинувачував перед судом одного зі своїх учнів за несплату грошей; оратора Клінія, що краде чашу з храму Асклепія ...» Словом, у різноманітній життя землян змішалося і смішне, і трагічне, і хороше, і погане. Найбільше сміявся Меніпп над тими, хто сперечається про межі своїх володінь, бо зверху вся Еллада представлялася йому «завбільшки пальця в чотири». З такої висоти люди здавалися Мениппа те саме що мурашкам - адже і у мурашок, мабуть, є свої будівельники, солдати, музиканти і філософи. Тим більше що за переказами, наприклад, войовничих мирмидонян Зевс створив саме з мурашок.

Надивившись на все це і від усієї душі посміявшись, Меніпп полетів ще вище. На прощання Місяць просила заступитися за неї перед Зевсом. Земні філософи-базіки поширюють про Місяць всякі небилиці, і це їй, зізнатися, набридло. Місяці вже неможливо буде залишатися в цих місцях, якщо він не зітре в порошок філософів і не заткне рот цим базікам. Нехай Зевс зруйнує Стою, вразить громом Академію і припинить нескінченні просторікування перипатетиків. Піднявшись на крайнє небо, Меніпп був зустрінутий Гермесом, який негайно доповів Зевсу про прибуття земного гостя. Цар богів милостиво прийняв його і терпляче вислухав. А потім він попрямував до тієї частини неба, звідки були найкраще чути молитви і прохання людей.

По дорозі Зевс розпитував Мениппа про земні справи: почім тепер пшениця в Елладі, чи потрібні рясні дощі, чи живий хоч хтось із роду Фідія і затримані чи пограбували храм у Додоні. Нарешті пішов питання; «А що про мене думають люди?» «Про тебе, владика, їхню думку саме благочестиве. Люди вважають тебе царем богів ».

Зевс, однак, сумнівається: пройшли часи, коли люди шанували його і як верховного бога, і як пророка, і як цілителя. А коли Аполлон заснував у Дельфах святилище, Асклепій в Пергамі - лікарню, у Фракії з'явився храм