Короткий переказ твору Мінна фон Барнхельм, або Солдатське щастя (Готхольд Ефраїм Лессінг)

Майор у відставці фон Телльхейм живе в берлінському готелі зі своїм вірним слугою Юстом, не маючи коштів для існування. Господар готелю переселяє його з пристойної кімнати в убогу кімнатку. Останні два місяці Телльхейм не оплачував рахунків, а кімната потрібна «приїжджої особі», молодою і красивою дамі зі служницею. Юст, обожнює свого майора, з обуренням зауважує хазяїну готелю, що під час війни «шинкарі» підлабузнювався перед офіцерами і солдатами, а в мирний час вже задирають носи. Фон Телльхейм - прусський офіцер, учасник міжусобної Семирічної війни Пруссії проти Саксонії. Телльхейм воював не за покликанням, а за необхідності. Він страждає від роздробленості країни, не терпить свавілля по відношенню до програла Саксонії. Отримавши під час війни наказ стягнути з жителів Тюрінгії (частини Саксонії) високу контрибуцію, Телльхейм зменшив суму контрибуції і частину грошей для її сплати дав тюрінгцам борг з власних коштів. Після закінчення війни військове керівництво звинувачує Телльхейма у хабарництві і звільняє у відставку з загрозою суду, втрати честі та стану.

До Телльхейму звертається вдова його колишнього офіцера і друга, який загинув на війні. Вона виконує останню волю чоловіка - повернути борг майору і приносить гроші, що залишилися від продажу речей. Телльхейм не бере грошей і обіцяє вдові допомогти, коли зможе. У щедрого майора завжди було багато боржників, але він, звиклий давати, а не брати, не хоче про них пам'ятати.

Телльхейм пропонує слузі, якому заборгував платню, скласти рахунок і розлучитися з убогим господарем. Він рекомендує Юста одному заможному знайомому, а сам звикне обходитися без слуги. Хитромудрий Юст складає такий рахунок, по якому він же і опиняється в неоплатному боргу перед майором, не раз виручав його протягом всієї війни. Слуга впевнений, що без нього, з одного пораненою рукою, майор і одягтися не зможе. Юст готовий просити милостиню і красти для свого пана, але це якраз аніскільки не радує майора. Обидва буркотливо сперечаються, але залишаються нерозлучними.

Телльхейм велить Юсту закласти за гроші єдину збережену в нього коштовність - перстень з вензелем коханої дівчини, Мінни фон Барнхельм. Молоді люди побралися під час війни та обмінялися кільцями. Юст відносить перстень хазяїну готелю, щоб розплатитися з ним.

Телльхейма розшукує його колишній вахмістр Вернер, близький друг, двічі врятував йому життя. Вернер знає про тяжке становище майора і привозить йому гроші. Знаючи педантичність Телльхейма, він пропонує їх йому під тим приводом, що у нього вони збережуться краще, ніж у самого Вернера, картяра. Дізнавшись, що гроші з'явилися від продажу родового маєтку, Телльхейм не приймає допомоги від одного і хоче утримати його від походу до Персії на війну з турками, куди той добровільно збирається, - солдатом слід бути тільки заради блага своєї батьківщини.

Приїжджаючи особа зі служницею, яка займає колишню кімнату Телльхейма, виявляється його нареченою, Мінної фон Барнхельм, що приїхала в пошуках коханої людини. Її непокоїть, що після укладення миру Телльхейм написав їй всього лише один раз. Мінна розмовляє зі своєю служницею Франціскою тільки про Телльхейме, що володіє, на її думку, всіма можливими чеснотами. Обидві дівчини родом з Тюрінгії, вони знають, як вдячні її жителі за благородство, виявлену Телльхеймом у справі з контрибуцією.

Господар готелю, бажаючи дорого прилаштувати перстень майора, показує його Минні, і дівчина впізнає свій перстень і вензель, адже точно такий самий перстень носить вона - з вензелем Телльхейма. Радості Мінни немає межі, її обранець десь поруч. Мінна з щедрістю викуповує перстень у господаря і готується до зустрічі з Телльхеймом.

Несподівано для себе побачивши Мінну, Телльхейм кидається до неї, але відразу ж зупиняється і переходить на офіційний тон. Цього Мінна не може зрозуміти, пустотлива і весела дівчина намагається звернути все на жарт. Але практична Франциска метикує, що справи майора погані, щасливим він аж ніяк не виглядає.

Телльхейм ухиляється від обіймів Мінни і з гіркотою говорить, що він не гідний її любові, тому й «сам любити не сміє *. Розум і необхідність наказали йому забути Мінну фон Барнхельм, так як він вже не той Телльхейм, якого вона знала, не той процвітаючий, сильний духом і тілом офіцер, якому вона віддала своє серце. Віддасть вона його тепер іншому Телльхейму, звільненому у відставку, позбавленому честі, каліці, і для незаможного? Мінна віддає - вона бере його руку і кладе її собі на груди, все ще не приймаючи слова Телльхейма всерйоз. Але Телльхейм, у відчаї від її не заслуженої їм доброти, виривається і йде.

Мінна читає лист Телльхейма, в якому він відмовляється від неї, пояснюючи свою ситуацію. Мінне не подобається його непомірна гордість - не бажати бути тягарем коханій дівчині, багатою і шляхетною. Вона вирішує зіграти жарт з цим «сліпим», розіграти роль збіднілої і нещасної Мінни. Дівчина впевнена, що тільки в цьому випадку Телльхейм стане «битися за неї з усім світом». Крім того, вона затіває комічну комбінацію з перснями, замінивши на своїй руці перстень Телльхейма своїм.

У цей час Мінна дізнається, що приїжджає її дядько, граф фон Бухвалов, який особисто не знає майора, але жадає познайомитися з обранцем своєї єдиної спадкоємиці. Мінна повідомляє про це Телльхейму і попереджає, що дядько чув