Короткий переказ твору Натан Мудрий (Готхольд Ефраїм Лессінг)

Під час хрестових походів в кінці XII ст. хрестоносці зазнають поразки в своєму третьому поході і змушені укласти перемир'я з арабським султаном Саладіном, правлячим Єрусалимом. У місто доставили двадцять полонених лицарів, і все, за винятком одного, страчені за наказом Саладіна. Що залишився в живих молодий лицар-тамплієри вільно гуляє по місту в білому плащі. Під час пожежі, що трапилася в будинку багатого єврея Натана, юнак з ризиком для власного життя рятує його дочка Реху.

Натан повертається з ділової подорожі і привозить з Вавилона на двадцяти верблюдах багатий вантаж. Одновірці шанують його, «немов князя», і прозвали «Натаном-мудрецем», не «Натаном-багатієм», як зауважують багато. Натана зустрічає подруга його дочки, християнка Дайя, яка давно живе в будинку. Вона розповідає господареві про те, що трапилося, і він відразу ж хоче бачити благородного юнака-рятівника, щоб щедро винагородити його. Дайя пояснює, що храмовим не бажає спілкуватися з ним і на зроблене нею запрошення відвідати їхній будинок відповідає гіркими насмішками.

Скромна Реха вважає, що бог «створив диво» і надіслав їй на спасіння «справжнього янгола» з білими крилами. Натан повчає дочка, що побожно мріяти набагато легше, ніж чинити по совісті і обов'язку, відданість богу слід висловлювати справами. Їх спільне завдання - знайти храмовників і допомогти християнину, самотньому, без друзів і грошей у чужому місті. Натан вважає дивом, що дочка залишилася жива завдяки людині, яка сама врятувався «немала дивом». Ніколи раніше Саладін не виявляв пощади до полонених лицарів. Ходять чутки, що в цьому храмовники султан знаходить велику схожість з улюбленим братом, який помер двадцять років тому. За час відсутності Натана його друг і партнер з шахів дервіш Аль-Гафі стає скарбником султана. Це дуже дивує Натана, що знає свого друга як «дервіша серцем». Аль-Гафі повідомляє Натану, що казна Саладіна збідніла, перемир'я через хрестоносців підходить до кінця, і султанові потрібно багато грошей для війни. Якщо Натан «відкриє свою скриню» для Саладіна, то цим він допоможе виконати службовий обов'язок Аль-Гафі. Натан готовий дати гроші Аль-Гафі як своєму другові, але аж ніяк не як скарбника султана. Аль-Гафі визнає, що Натан добрий так само, як і розумний, він хоче поступитися Натану свою посаду скарбника, щоб знову стати вільним дервішем.

До гуляючим поблизу султанського палацу храмовники підходить послушник з монастиря, посланий патріархом, який хоче вивідати причину милості Саладіна. Храмовим не знає нічого, крім чуток, і послушник передає йому думка патріарха: Всевишній, повинно бути, зберіг храмовників для «великих справ». Храмовим з іронією зауважує, що порятунок з вогню єврейки, безумовно, одне з таких справ. Однак у патріарха є важливе доручення для нього - передати в табір супротивника султана - хрестоносцям військові розрахунки Саладіна. Юнак відмовляється, адже він зобов'язаний життям Саладіну, а його обов'язок храмовники ордена - битися, а не служити «в вивідачах». Послушник схвалює рішення храмовники не ставати «невдячною негідником».

Саладін грає в шахи з сестрою Зітта. Обидва розуміють, що війна, якої вони не хочуть, неминуча. Зітта обурюється християнами, які звеличують свою християнську гордість замість того, щоб почитати і слідувати загальним людським чеснотам. Саладін захищає християн, він вважає, що все зло - в ордені храмовників,, тобто в організації, а не у вірі. В інтересах лицарства вони перетворили себе в «тупих ченців» і в сліпому розрахунку на удачу зривають перемир'я.

Приходить Аль-Гафі, і Саладін нагадує йому про гроші. Він пропонує скарбнику звернутися до одного Натану, про який чув, що той мудрий і багатий. Але Аль-Гафі лукавить і запевняє, що Натан нікого і ні разу грошима не позичив, а подає, як і сам Саладін, тільки жебраком, будь то єврей, християнин або мусульманин. У грошових справах Натан веде себе як «звичайний жид». Пізніше Аль-Гафі пояснює Натану свою брехню співчуттям одному, небажанням бачити його скарбником у султана, який «зніме з нього останню сорочку».

Даія вмовляє Натана самому звернутися до храмовників, який першим «не піде до єврея». Натан так і робить і наштовхується на презирливе небажання говорити «з жидом», навіть з багатим. Але наполегливість і щире бажання Натана висловити подяку за дочку діють на храмовників, і він вступає в розмову. Слова Натана про те, що єврей і християнин повинні перш за все проявити себе як люди і лише потім - як представники своєї віри, знаходять відгук у її серці. Храмовим хоче стати другом Натана і познайомитися з Рехой. Натан запрошує його в свій будинок і дізнається ім'я хлопця - воно німецького походження. Натан згадує, що в тутешніх краях побували багато представників цього роду і кістки багатьох з них гниють тут у землі. Храмовим підтверджує це, і вони розлучаються. Натан думає про незвичайний схожості юнака з його давнім померлим другом, це наводить його на деякі підозри.

Натана викликають до Саладіну, а храмовників, не знаючи про це, приходить в будинок до нього. Реха хоче кинутися до ніг свого рятівника, але храмовим утримує її і милується прекрасною дівчиною. Майже відразу ж він, сумні, тікає за Натаном. Реха визнається Дайе, що з невідомих їй причини «знаходить свій спокій» у «неспокої» лицаря, яке впало їй в очі. Серце дівчини «стало битися рівно».

На подив Натана, яке очікувало