Короткий переказ твору Соборяне (Микола Лєсков)

Предмет оповідання складає «життя-буття» представників Старгородською «соборної Поповки»: протоієрея Савелія Туберозова, священика Захарія Бенефактова і диякона Ахілл Десніцина.

Бездітний Туберозов зберігає весь запал серця і всю енергію молодості. Особистість Бенефактова - втілена лагідність і смиренність. Диякон Ахілла богатир і чудово співає, але через свою захопленості отримує прізвисько «ураженого». Предводитель дворянства привозить з Петербурга три тростини: дві з однаковими золотими набалдашниками і одну з срібним для Ахілла, ніж наводить на Поповку «сумнів». Тубероза відвозить обидві палиці в місто і на своїй гравірує «Жезл Аарона розцвів», а на тростині Захарії - «Даде в руку його посох». Ахіллово тростину він ховає під замок, бо вона не належить йому по сану. «Легковажна» реакція Ахілл призводить до того, що батько Савелій з ним не розмовляє. З часу свого рукоположення Туберозов веде «демікотоновий» книгу, куди записує, як «прекраснодушно» його дружина Наталія Миколаївна, як він знайомиться з панею Плодомасовой і її слугою-карликом Миколою Опанасовичем, як бідняк Пизонської пригріває хлопчика-сироту. Остання історія слугує основою для проповіді, за яку, а також за неналежне ставлення до розкольників, на протопопа пишуть доноси. Ахілла «уражений» учителем Варнавою Препотенскім, який ставить досліди над утоплеників. У день Мефодія Песношского, коли «пейзаж представляє собою простоту життя, як увертюра представляє музику опери», жителі Старгорода йдуть купатися. Виїжджає на червоному коні з річки Ахілла розповідає, що відібрав у вчителя Варнавкі кістки небіжчика, але їх знову вкрали. Лекарь лякає диякона незнайомими словами, той обіцяє «видушіть вільнодумну кістка» з міста і просить називати себе «Ахілл-воїном». Валеріан Миколайович Дарьянов приходить до проскурниці Препотенской, де застає її сина Варнаву. Той повідомляє, що математично довів Туберозова «невірність обчислення святкових днів» і вважає, що такі, як протопоп, уповільнюють «революцію» і взагалі служать в таємній поліції. Коли мати віддає Ахілла кістки, Препотенскій вирушає до акцізніце Дарині Миколаївні Бізюкіной, і та дає йому хустку на шию, щоб, коли Ахілла його бив, було «м'яко і неболяче». Варнава повертає кістки, мати їх ховає, але свиня викопує, Препотенскій б'ється з Ахіллом. Розмова Варнави чує учениця Туберозова Серболова, яка закликає Препотенского не засмучувати матір. Проскурниця визнає, що син її добрий, але зіпсований і, в той час як він годує її кінської шинкою, напуває його наговорная водою.

Коли до проскурниці приходить тубероза, Препотенскій дістає кістки, укладає їх на голову і показує протопопу мову. Але перед Варнавою постає грізний диякон, і вчитель віддає кістки акцізнічіхе Бізюкіной, кажучи, що за ним женуться шпигуни і духовенство. Чоловік Бізюкіной клацає на диякона щелепами скелета, і від каменю Ахілл його рятує захист Туберозова. Протопоп боїться, що цією історією зможуть скористатися «погані люди». Ахілла призводить до протопопа Данилка, який стверджує, що довгоочікуваний дощ пройшов лише завдяки природі. Протопоп виганяє єретицтві Данилка і закликає Ахілла не лютувати. Але дияконові «втерпіти неможливо», і він у своєму «радіння» покладається лише на силу, пояснюючи Данилку, що покарав його за «християнської обов'язки». Міщани вважають, що Данилко тільки повторює слова справді заслужив покарання Варнави.

На іменини ісправніци приїжджає плодомасовскій карлик з сестрою. Микола Опанасович розповідає, як покійна господиня-«розрадниця» Марфа Андріївна відпускає на волю всю його рідню і тим самого «ожорсточує», як хоче одружити Миколи Опанасовича на карлиця-чухонке і торгується з її господинею, як «карла Ніколавра» зустрічається і розмовляє з самим государем. Батько протопоп визнається ватажку Туганова, що життя без ідеалів, віри і поваги до предків погубить Росію, і прийшов час «борг виконувати». Той називає його «маніяком». У місто приїжджають «неприємні особи» - ревізор князь Борноволоков, університетський товариш Бізюкіна, і Ізмаїл Термосесов, шантажує князя його «революційним» минулим. Готуючись до зустрічі гостей, дружина Бізюкіна, чула про смаки «нових» людей, викидає з будинку всі «зайве» оздоблення, знімає зі стіни образ, розігрує заняття з дворовими дітьми і навіть спеціально бруднить руки. Але Термосесов дивує господиню словами про необхідність служби та шкоду творчій грамоти за часів руйнування. Він змушує її переодягнутися і вимити руки, у відповідь Бізюкіна закохується в гостя. Термосесов клянеться помститися її найлютішим ворогам дияконові і протопопа. Він пропонує Борноволокову тактику, яка доведе допустимість релігії лише як однієї з форм адміністрації та шкідливість незалежних людей в духовенстві. Ревізор уповноважує його діяти.

Термосесов знайомиться з Варнавкой і змушує «громадянина» Данилка підписати скаргу ревізору на Ахілла. Скориставшись послугами почтмейстерші, Термосесов наказує Борноволокову згадати про нього в листі як про «небезпечному людину», так як мріє отримати «гарне місце», змушує підписати донос на Туганова і Савелія і вимагає відступних грошей. Препотенскій згадує «Дим» Тургенєва і ратує за природні права. Батько Савелій вирішується на «задумане», кидає палити, відмовляється давати свідчення щодо «спокусливих» вчинків Ахілл і їде до благочинию. На зворотному шляху він мало не гине в грозі і, відчуваючи, що відтепер живе не свою, а друге життя, вимагає, щоб всі чиновники міста прийшли на літургію. Повчання в місті сприймають як революцію. Термосесов і Борноволоков роз'їжджаються. Протопопа забирають у губернію, і для нього починається не життя, а «житіє». За нього намагаються заступатися Ахілла і Микола Опанасович, але Савелій не хоче виниться, і його призначають паламарем. На іменинах почтмейстерші, в запалі суперечки про хоробрість Препотенскій намагається потягнути за вус майора,