Короткий переказ твору Лівша (Микола Лєсков)

Після закінчення віденського ради імператор Олександр Павлович вирішує «по Європі проїздити і в різних державах чудес подивитися». Що складається при ньому донський козак Платов «дивовижним» не дивується, бо знає: в Росії «своє нітрохи не гірше».

В останній кунсткамері, серед зібраних з усього світу «німфозорій», государ купує блоху, яка хоч і мала, але вміє «данс» танцювати. Незабаром у Олександра «від військових справ робиться меланхолія», і він повертається на батьківщину, де вмирає. Що зійшов на престол Микола Павлович блоху цінує, але, так як не любить поступатися іноземцям, відправляє Платова разом з блохою до тульським майстрам. Платова «і з ним всю Росію» викликаються підтримати троє туляков. Вони відправляються поклонитися іконі святого Миколи, а потім замикаються у будиночку в косого Лівші, але, навіть закінчивши роботу, відмовляються видати Платову «секрет», і йому доводиться везти Лівша до Петербурга. Микола Павлович та його донька Олександра Тимофіївна виявляють, що «черевна машинка» в блосі не діє. Розгніваний Платов страчує і тіпає Лівша, а той у псуванні не визнається і радить подивитися на блоху в найсильніший «мелкоскоп». Але спроба виявляється невдалою, і Лівша велить «всього одну ніжку в подробиці під мікроскоп підвести». Зробивши це, государ бачить, що блоха «на підкови підкована». А Лівша додає, що при кращому «мелкоскопе» можна було б побачити, що на будь-якої підкові «майстри ім'я» виставлено. А сам він кував гвоздики, які ніяк розгледіти неможливо. Платов просить у Лівші прохання. Лівша обмивають у «Туляновскіх бані», остригають і «обформіровивают», ніби на ньому є який-небудь «жалуваний чин», і відправляють відвезти блоху в подарунок англійцям. У дорозі Лівша нічого не їсть, «підтримуючи» себе одним вином, і співає на всю Європу російські пісні. На розпитування англійців він зізнається: «Ми в науках не зайшли, і тому блоха більше не танцює, тільки своєї Батьківщини вірно віддані». Залишитися в Англії Лівша відмовляється, посилаючись на батьків і російську віру, яка «найправильніша». Нічим його англійці не можуть спокусити, далі пропозицією одружитися, яке Лівша відхиляє і несхвально відгукується про одяг і худорбі англійок. На англійських заводах Лівша зауважує, що працівники в ситості, але найбільше його займає, в якому вигляді містяться старі рушниці. Незабаром Лівша починає сумувати і, незважаючи на наближення буревію, сідає на корабель і не відриваючись дивиться в бік Росії. Корабель виходить у «Твердіземное море», і Лівша укладає парі з шкіпером, хто кого перепьет. П'ють вони до «ризького Дінамінде», і, коли капітан замикає сперечальників, вже бачать в море чортів. У Петербурзі англійця відправляють в посольський будинок, а Лівша - на квартал, де в нього вимагають документ, відбирають подарунки, а після відвозять у відкритих санях до лікарні, де «невідомого стану всіх вмирати приймають». На другий день «аглицьких» полшкіпер «куттаперчевую» пігулку проковтує і після недовгих пошуків знаходить свого російського «камрада». Лівша хоче сказати два слова государеві, і англієць вирушає до «графу Клейнміхелю», але полшпікеру не подобаються його слова про Лівшу: «хоч шуба Овечкіна, так душа человечкіна ». Англійця направляють до козака Платова, який «прості почуття має». Але Платов закінчив службу, отримав «повну пуплекцію» і відсилає його до «коменданту Скобелєву». Той посилає до Лівше доктора з духовного звання Мартин-Сольського, але Лівша вже «закінчується», просить передати государю, що у англійців рушниці цеглою не чистять, а то вони стріляти не годяться, і «з цією вірністю» перехрещується і вмирає. Доктор доповідає про останніх словах Лівші графу Чернишову, але той не слухає Мартин-Сольського, тому що «в Росії на це генерали є», і рушниці продовжують чистити цеглою. А якщо б імператор почув слова Лівші, то інакше закінчилася б Кримська війна

Тепер це вже «справи минулих днів», але переказ не можна забувати, незважаючи на «епічний характер» героя і «надзвичайний склад» легенди. Ім'я Лівші, як і багатьох інших геніїв, втрачено, але народний міф про нього точно передав дух епохи. І хоча машини не потурають «аристократичної видали, самі працівники згадують про старовину і своєму епосі з« людською душею », з гордістю і любов'ю.