Короткий переказ твору Урок німецької (Зігфрід Ленц)

Зіггі Йепсен, укладений гамбурзької колонії для неповнолітніх, отримує штрафний урок німецької за незданому твір на тему «Радості виконаного обов'язку». Сам Йозвіг, улюблений наглядач, проводжає хлопця в карцер, де йому належить «відімкнути сейф спогадів і розштовхати неактивний минуле». Йому бачиться батько, Єні Оле Йепсен, ругбюльскій поліцейський постової з порожнім, сухим обличчям. Зіггі повертається до того квітневого ранку 1943 р., коли батько в незмінній накидці виїжджає на велосипеді в Блеекенварф, де живе його давній знайомий, художник Макс Людвіг Нансен, щоб вручити отриманий з Берліна наказ, що забороняє йому писати картини. Макс на вісім років старше, нижчим на зріст і рухливіше Йенса.У дощ і відро він одягнений у сіро-синій плащ і капелюх. Дізнавшись, що поліцейському доручено стежити за виконанням припису, художник зауважує: «Ці недоумки не розуміють, що не можна заборонити малювати ... Вони не знають, що існують невидимі картини!» Зіггі згадує, як десятирічним хлопчиком став свідком каверз і капостей, «простих і мудрих інтриг і підступів, які народжувала підозрілість поліцейського »на адресу художника, і вирішує описати це у штрафних зошитах, приєднавши, за бажанням вчителя, радості, що дістаються при виконанні боргу.

Ось Зіггі разом з сестрою Хільке та її нареченим Адді збирає яйця чайок на березі Північного моря і, захоплений грозою, виявляється в дерев'яній кабінці художника, звідки той спостерігає за фарбами води та неба, за «рухом фантастичних флотилій». На аркуші паперу він бачить чайок, і в кожної - «довга сонна фізіономія ругбюльского поліцейського». Будинки хлопчика чекає покарання: батько з мовчазної згоди болючою матері б'є його палицею за те, що затримався у художника. Приходить новий ^ наказ про вилучення картин, написаних художником за останні два роки, і поліцейський постової доставляє лист в будинок Нансена, коли відзначається шістдесятиріччя доктора Бусбек, Маленький, тендітний, Тео Бусбек першим помітив і багато років підтримував художника-експресіоніста. Тепер на його очах Йенс складає список вилучаються полотен, попереджаючи: «Бережися, Макс!» Нансена з душі верне від міркувань поліцейського про борг, і він обіцяє, як і раніше писати картини, повні світла «невидимі картини» ...

На цьому місці спогади перериває стукіт наглядача, і в камері з'являється молодий психолог Вольфганг Макенрот. Він збирається писати дипломну роботу «Мистецтво і злочин, їх взаємозв'язок, представлена на досвіді Зіггі І.». Сподіваючись на допомогу засудженого, Макенрот обіцяє виступити на його захист, домогтися звільнення і назвати то вкрай рідко зустрічається почуття страху, яке стало, на його думку, причиною минулих діянь, «фобією Йепсен». Зіггі відчуває, що серед ста двадцяти психологів, які перетворили колонію в науковий манеж, це єдиний, кому можна було б довіритися. Сидячи за своїм щербатим столом, Зіггі занурюється у відчуття далекого літнього ранку, коли його розбудив старший брат Клаас, таємно пробрався до будинку після того, як його, дезертира, двічі простреливши руку, помістили за доносом батька в гамбурзький тюремну лікарню. Його морозить від болю і страху. Зіггі ховає брата на старому млині, де у схованці зберігає свою колекцію картинок з вершниками, ключів і замків. Брати розуміють, що батьки виконають свій обов'язок і видадуть Клааса людям в чорних шкіряних пальто, які шукають втікача. В останній надії на порятунок Клаас просить відвести його до художника, який любив талановитого юнака, зображував на своїх полотнах, демонструючи його «наївну розчулення».

Продовжуючи спостерігати за художником, поліцейський постової відбирає у нього папку з листами чистого паперу, підозрюючи, що це і є «невидимі картини».

Проходить три з половиною місяці з тих пір, як Зіггі Йепсен почав трудитися над твором про радощі виконаного обов'язку. Психологи намагаються визначити його стан, а директор, гортаючи списані зошити. Визнає, що така сумлінна робота заслуговує задовільної оцінки і Зіггі може повернутися до Загального лад. Але Зіггі не вважає свою сповідь закінченою і домагається дозволу залишитися в карцері, щоб докладніше показати не тільки радості, а й жертви боргу. Від Макенрота він встигає підучити разом з сигаретами нарис про Макса Нансеном, який, на переконання психолога, справив на Зіггі найбільш сильний вплив. Зіггі згадує, як одного вечора крізь нещільно світломаскування на вікні майстерні батько роздивляється художника, який короткими, різкими ударами кисті стосується зображення людини в червоній мантії і ще когось, виконаного страхом. Хлопчик здогадується, що в страху обличчя його брата Клааса. Захоплений за роботою художник вирішує зробити щось несумісне з ненависним йому боргом, рве на блискучі лахи свою картину, це втілення страху, і віддає поліцейському як речовий доказ духовної незалежності. Єні визнає винятковість його вчинку, бо «є й інші - більшість, - вони підкоряються загальним Порядку».

Поліцейський підозрює, що його син ховається у художника, і це змушує Клааса знову міняти укриття. На другий день під час нальоту англійської авіації Зіггі виявляє важко пораненого Клааса в торф'яному кар'єрі і змушений супроводжувати його додому, де батько негайно сповіщає про те, що трапилося в гамбурзький в'язницю. «Його вилікують, щоб виголосити вирок», - говорить художник, дивлячись на байдужих батьків. Але настає і його час ... Зіггі виявляється свідком арешту художника, того, як той намагався зберегти хоча б останню повну страху роботу «Стрілець хмар». Нансен не знає, як надійніше заховати полотно, і тут, в темряві майстерні, йому на допомогу приходить хлопчик . Він піднімає свій пуловер, художник обгортають картину навколо нього, опускає пуловер, закривши блиск вогню, який пожирає картини, і він вкриває їх в новому схованці. Туди ж він ховає