Короткий переказ твору Бачення про Петра Орач (Вільям Ленгленда)

У пролозі розповідається, як автор «наділ <...> грубий одяг, як ніби <...> був пастухом», і пішов бродити по «широкому світла, щоб послухати про його чудеса». Притомилися, він ліг відпочити на Мальвернскіх пагорбах, біля струмка, і незабаром заснув. І наснився йому дивний сон. Він глянув на схід і побачив на узвишші вежу, а під нею долини, на якій стояла в'язниця. Між ними є прекрасне поле, повне народу.

Тут були люди всякого сорту: одні виконували важку роботу, ходячи за плугом, інші «ненажерливі винищували ними вироблене», були тут ті, хто вдавався до молитви і покаяння, і ті, хто плекав свою гординю. Були торговці, менестрелі, блазні, жебраки, жебраки. Особливу обурення автора викликали паломники і жебручі ченці, обманом, помилковим тлумаченням Євангелія дурачащий своїх співгромадян і спустошливі їхні гаманці. З сарказмом описує він продавця індульгенцій, який, показуючи буллу з печатками єпископа, відпускав всі гріхи, а довірливі люди віддавали йому кільця, золото, брошки. Прийшов туди король, якого «влада громад поставила <...> на царство», і слідом за ним його порадник - Здоровий глузд. Раптом з'явилося натовп щурів і мишей. Після дискусії про те, як знешкодити кота, вони прислухалися до поради мудрої миші залишити цю затію, адже якби щури мали повну волю, вони не могли б правити собою.

З'являється прекрасна жінка. Вона дає пояснення автору про все, їм побачене. Вежа на підвищенні - обитель Правди. В'язниця в долині - замок Турботи, в ньому живе Зло, батько Брехні. Прекрасна дама повчає автора, радить йому «не вірити тіла», не пити, не служити злату.Прослухавши всі корисні поради, автор цікавиться: хто ж ця пані? І вона відповідає; «Свята Церква я». Тоді він впав на коліна і став просити навчити його, як врятувати душу. Відповідь була лаконічною: служити Правді. Бо Щоправда «є скарб, саме випробуване на землі». Правда, Совість і Любов.

Автор з увагою вислухав повчання Святої Церкви. І став благати її про милість - навчити його розпізнавати Брехня. Леді відповіла: «Глянь в ліву сторону і подивися, де стоять Брехня, Лестощі і їх багато товаришів». І побачив він розкішно і багато одягнену жінку на ім'я Мід («Винагорода, мзда, але також хабар, підкуп, хабарництво» в перекладі з англійської). Мід готується до весілля з «породженням ворога роду людського». Її наречений - Брехня. Свита її складається з судових засідателів і приставів, шерифів, судових кур'єрів і маклерів, адвокатів та іншого продажного люду.

Лестощі дарує нареченому і нареченій право бути принцами по гордості і зневажати бідність, «обмовляти і хвалитися, лжесвідчити, знущатися, сваритися і т. д.». Графство жадібності - хабарництво і скупість. І все в такому ж роді. За ці дари вони віддадуть в кінці року свої душі сатані.

Однак обурювались Теологія проти цього шлюбу. І наполягла, щоб Мід відправилася до Лондона упевнитися, «чи захоче закон присудити жити їм разом». Брехня, Лестощі і Підступність поспішають попереду всіх, щоб у Лондоні представити справу в помилковому світлі. Однак Правда їх обігнав і повідомив про цю справу Совісті. А Совість доповіла королю.

Король розгніваний, він клянеться, що наказав би повісити цих негідників, але «хай право, як вкаже закон, впаде на них всіх». Страх підслухав цю розмову і попередив Брехня, і той утік до мандрівних ченців. Підступності дали притулок купці, а Брехун знайшов притулок у торговців індульгенціями. А діва Мід була приведена до короля. Король наказав надати їй усілякі зручності, додавши, що сам буде розбирати її справа. «І якщо вона надійде згідно з моїм вироком, <...> я пробачу їй цю провину».

До неї на уклін прийшли всі, хто жив у Вестмінстері: блазні, менестрелі, клерки і сповідник, одягнений жебракуючих ченцем. Усі обіцяли їй сприяти в її справі - вийти заміж за того, за кого вона хоче, всупереч «хитрощів Совісті». І всіх Мід багато обдарувала.

Король оголосив, що прощає Мід, і запропонував замість Брехні іншого нареченого - Совість. Але Совість відмовляється від такої нареченої, перераховуючи її гріхи: розпуста, брехня, віроломство ... Мід почала плакати і просила короля дати їй слово для виправдання. Вона гаряче захищалася, доводячи, що потрібна всім. Король прихильно вислухав лукаву ошуканку. Але Совість не обманута солодкими промовами. Він пояснює різницю між винагородою за чесну працю і хабаром, користолюбством, призводить біблійну історію про Сеула, який зазіхнув на хабар, за що на нього і його нащадків упав гнів Божий.

Король просить Совість привести Розум, щоб він правив царством. Совість вирушає в дорогу.Розум, дізнавшись про запрошення, став швидко збиратися в дорогу. Він покликав Катона, свого слугу, і Тома і звелів їм: «Поклади моє сідло на Терпи, поки не прийде мій час, / І підтягни його гарненько попруги з розумних слів, / І одягни на нього важку узду, щоб він низько тримав свою голову , / Бо він двічі заірже, перш ніж буде там ».

Розум з Совістю вирушили до короля. Він зустрів їх ласкаво, посадив між собою і своїм сином, і вони довго вели мудрі промови.

Прийшов Світ і приніс білль про насильство, розпусту і розбої Неправди. Неправда злякався звинувачень і став просити Мудрість за великі гроші влаштувати йому світ з Світом. Але король клянеться Христом і своєю короною, що Неправда тяжко поплатиться за свої діяння. Неправду приковують в залізо, щоб він сім років не бачив своїх ніг. Однак Мудрість і Розумний просять короля пробачити Неправду: «Краще, щоб відшкодування знищило збиток ...» Король непохитний, поки Розум не зглянеться над