Короткий переказ твору Соляріс (Станіслав Лем)

У майбутньому - дуже далекому від нас «космічне майбутнє» людства - почулися ці прощальні слова: «Кельвін, ти летиш. На все добре! »Психолог Кельвін в неймовірній відстані від Землі десантується з космольота на пріпланетную станцію - це величезний сріблястий кит, що ширяє над поверхнею планети Соляріс. Станція видається марною, вона дивно засмічена, Кельвіна ніхто не зустрічає, а перший же людина, що побачила психолога, лякається мало не до смерті. Чоловіка звуть Снаут, він заступник начальника станції Гібаряна. Він хрипить з огидою: «Я тебе не знаю, не знаю. Чого ти хочеш? »- Хоча станція була сповіщена про прибуття Кельвіна. А потім, отямившись, говорить, що Гібарян, друг і колега Кельвіна, наклав на себе руки і що новоприбулий не повинен нічого робити і не повинен нападати, якщо побачить когось ще, крім нього, Снаута, і третього члена екіпажу, фізика Сарторіуса. На запитання: «Кого я можу побачити?!« - Снаут, по суті, не відповідає. І дуже скоро Кельвін зустрічає в коридорі величезну голу негритянку, «жахливу Афродіту» з величезними грудьми й слонячим задом. Її не може бути на станції, це схоже на галюцинацію. Мало того, коли новоприбулий приходить до Сарторіус, фізик не пускає його до своєї каюти - варто, затуляючи спиною двері, а там чути біганина і сміх дитини, потім двері починають смикати, і Сарторіус кричить несамовитим фальцетом: «Я зараз повернуся! Не треба! Не треба! »І кульмінація маячні - Кельвін входить в холодильну камеру, щоб побачити тіло Гібаряна, і виявляє поряд з мерцем ту саму негритянку - живу і теплу, незважаючи на крижаний холод. Ще одна вражаюча деталь: її босі ступні не стерті і не деформовані ходьбою, шкіра їх тонка, як у немовляти.

Кельвін вирішує було, що зійшов з розуму, але ж він - психолог і знає, як в цьому переконатися. Влаштовує собі перевірку і резюмує: «Я не зійшов з розуму. Остання надія зникла ».

Вночі він прокидається і бачить поруч з собою Хері, свою дружину, яка загинула десять років тому, яка вбила себе з-за нього, Кельвіна. Живу, у плоті і крові, і абсолютно спокійну - немов вони розлучилися вчора. На ній пам'ятного йому плаття, звичайне плаття, але чомусь без застібки-блискавки на спині, і ступні у неї, як у тої негритянки, - дитячі. Здається, вона приймає все як належне і всім задоволена, і хоче тільки одного: ні на годину, ні на хвилину не розлучатися з Кельвіном. Але йому треба піти, щоб якось розібратися в ситуації. Він намагається пов'язати Хері - виявляється, що вона сильна не по-людськи ... Кельвін в жаху. Він заманює фантом дружини в одномісну ракету і відправляє на околопланетную орбіту. Здавалося б, з цим покінчено маренням, проте Снаут попереджає Кельвіна, що через два-три години «гість» повернеться, і розповідає нарешті, що, на його думку, відбувається. Неотвязно «гостей» насилає на людей Океан планети Соляріс.

Океан цей вже більше сотні років займає розуми учених. Він складається не з води, а з протоплазми, дивним і жахливим чином переміщається, спучується і створює гігантські - безглузді на вигляд - споруди, в надрах яких час змінює свою течію. Їх охрестили «городревамі», «долгунамі», «ми моідамі», «сімметріадамі», але ніхто не знав, чому і навіщо вони створюються. У цього живого Океану, здається, є єдина функція: він підтримує оптимальну орбіту планети навколо подвійного Сонця. І ось зараз, після дослідного удару жорстким випромінюванням, він став підсилає до людей фантомів, витягуючи їх зовнішність з глибин людської підсвідомості.Кельвіном ще пощастило: йому «подарована» жінка, яку він колись любив, а іншим підсилають їхні таємні еротичні бажання, навіть не реалізовані. «Такі ситуації ... - каже Снаут, - про які можна тільки подумати, і то в хвилину сп'яніння, падіння, божевілля ... І слово стає плоттю». Так вважає Снаут. Ще він каже, що «гість» частіше за все з'являється, поки людина спить і свідомість його вимкнено. У цей час області мозку, відповідальні за пам'ять, більш доступні невідомим променям Океану.

Вчені могли б залишити станцію, але Кельвін хоче залишитися. Він думає: «Мабуть, про Океані ми не дізнаємося нічого, але може бути, про себе ...» Наступною ж ночі Хері з'являється знову, і, як у колишні часи, вони стають коханцями. А вранці Кельвін бачить, що в каюті лежать два «абсолютно однакові білі сукні з червоними гудзиками» - обидва розрізані по шву. За цим шоком слідує інший: Хері випадково залишається під замком і з нелюдською силою, ранячи себе, виламує двері. Вражений Кельвін бачить, як понівечені її руки майже миттєво гояться. Сама Хері теж в жаху, адже вона відчуває себе звичайним, нормальним людиною ...

Намагаючись зрозуміти, як «влаштована» Хері, Кельвін бере в неї кров для аналізу, але під електронним мікроскопом видно, що червоні тільця складаються не з атомів, а як би з нічого - мабуть, з нейтрино. Однак «нейтрино молекули» не можуть існувати поза якогось особливого поля ... Фізик Сарторіус приймає цю гіпотезу і береться збудувати аннігілятор нейтринних молекул, щоб знищувати «гостей». Але Кельвін, виявляється, цього не хоче. Він вже оговтався від шоку і любить знову знайдену дружину - ким би вона не була. Зі свого боку, Хері починає розуміти ситуацію, весь її трагізм. Вночі, поки Кельвін спить, вона включає магнітофон, надісланий Гібаряном для Кельвіна, прослуховує розповідь Гібаряна про «гостей» і, дізнавшись правду, намагається покінчити з собою. Випиває рідкий кисень. Кельвін бачить її агонію, болісну криваву блювоту, але ... Випромінювання Океану