Заметіль

У 1811 р. в маєтку своєму проживав з дружиною і дочкою Машею Гаврило Гаврилович Р. Був він гостинний, і багато користувалися його гостинністю, а деякі приїжджали заради Марії Гаврилівни. Але Марія Гаврилівна була закохана в бідного армійського прапорщика по імені Володимир, який проводив відпустку в своєму селі по сусідству. Молоді закохані, вважаючи, що воля батьків перешкоджає їхньому щастю, вирішили обійтися без благословення, тобто вінчатися таємно, а потім кинутися до ніг батьків, які, звичайно ж, будуть зворушені постійністю дітей, пробачать і благословлять їх. План цей належав Володимиру, а й Марія Гаврилівна нарешті піддалася його умовлянням про втечу. За нею повинні були приїхати сани, щоб відвезти її в сусіднє село Жадріно, в якому було вирішено вінчатися і де Володимир вже мав її чекати.

У призначений для втечі вечір Марія Гаврилівна була в сильному хвилюванні, відмовилася від вечері, пославшись на головний біль, і рано пішла до себе. У обумовлений час вона вийшла в сад. На дорозі чекав її кучер Володимира з саньми. На дворі лютувала заметіль.

Сам же Володимир весь цей день провів у клопотах: йому необхідно було умовити священика, а також знайти свідків. Залагодивши ці справи, він, сам правлячи в маленьких санях в одного коня, відправився в Жадріно, але, ледь виїхав він за село, як знялася завірюха, через яку Володимир збився зі шляху і Проблукавши всю ніч у пошуках дороги. На світанку тільки добрався він до Жадріно і знайшов церква замкнену.

А Марія Гаврилівна вранці як ні в чому не бувало вийшла зі своєї кімнати і на запитання батьків про самопочуття відповідала спокійно, але ввечері з нею зробилася сильна гарячка У маренні повторювала вона ім'я Володимира, говорила про свою таємницю, але слова його були настільки незв'язних, що мати нічого не зрозуміла, крім того, що дочка закохана в сусідського поміщика і що любов, мабуть, була причиною хвороби. І батьки вирішили віддати Машу за Володимира. На запрошення Володимир відповідав сумбурним і незрозумілим листом, в якому писав, що ноги його не буде в їхньому будинку, і просив забути про нього. А через кілька днів поїхав він до армії. Відбувалося це в 1812 р., і через деякий час ім'я його було надруковано в числі відзначилися і поранених під Бородіно. Ця новина засмутила Машу, а незабаром помер Гаврило Гаврилович, залишивши її своєю спадкоємицею.Наречені кружляли навколо неї, але вона, здавалося, була вірна мертвому в Москві від ран Володимиру.

«Тим часом війна зі славою була закінчена». Полиці поверталися з-за кордону. У маєтку Марії Гаврилівни з'явився поранений гусарський полковник Бурмин, який приїхав у відпустку в свій маєток, що знаходився неподалік. Марія Гаврилівна і Бурмин відчували, що подобалися один одному, але щось утримувало кожного від рішучого кроку. Одного разу Бурмин приїхав з візитом і знайшов Мар'ю Гаврилівну в саду. Він оголосив Марії Гаврилівні, що любить її, але не може стати її чоловіком, тому що вже одружений, але не знає, хто його дружина, де вона і чи жива. І він розповів їй дивну історію, як у початку 1812 р. їхав він з відпустки в полк і під час сильної заметілі збився з дороги. Побачивши вдалині вогник, попрямував до нього і наїхав на відкриту церква, біля якої стояли сани і в нетерпінні ходили люди. Вони поводилися так, як ніби чекали саме його. У церкві сиділа молода панянка, з якою Бурміна поставили перед подат. Їм рухало непростиме легковажність. Коли обряд вінчання скінчився, молодим запропонували поцілуватися, і дівчина, поглянувши на Бурміна, з криком «не він, не він» впала без пам'яті. Бурмин безперешкодно вийшов з церкви і поїхав. І ось тепер він не знає, що сталось з його жінкою, як її звуть, і не знає навіть, де відбувалося вінчання. Слуга, що з ним у той час, помер, так що немає ніякої можливості відшукати цю жінку.

«Боже мій, Боже мій! Сказала Марія Гаврилівна, схопивши його руку, - так це були ви! І ви не впізнаєте мене?

Бурмин зблід ... і кинувся до її ніг ... »

Трунар

Трунар Адріян Прохоров переїжджає з Басманний вулиці на Никитскую в давно уподобаний будиночок, проте не відчуває радості, так як новизна трохи лякає його. Але незабаром порядок у новому житлі встановлюється, над воротами прикріплюється вивіска, Адріян сідає біля вікна і наказує подати самовар.

Розпиваючи чай, він поринув у сумну думу, так як від природи був похмурого характеру. Життєві турботи бентежили його. Головною ж турботою було те, щоб спадкоємці багатою купчихи Трюхиной, умиравшей на Разгуляї, згадали б в останню хвилину про нього, а чи не змовилися з найближчим підрядником. Поки Адріян віддавався цих роздумів, до нього з візитом завітав сусід, німець-ремісник. Він назвався шевцем Готлібом Шульцем, оголосив, що живе через вулицю, і запросив Адріяна на наступний день до себе з нагоди своєї срібного весілля. Прийнявши запрошення, Адріян запропонував Шульцу чаю. Сусіди розговорилися і швидко подружилися.

Опівдні наступного дня Адріян з двома дочками попрямував в гості до шевця.У будинку зібралися друзі Готліба Шульца, німці-ремісники з дружинами.Почалося застілля, господар