Розійшлися пізно. Адріян повернувся додому п'яний і сердитий. Йому здалося, що інцидент був навмисної насмішкою німців над його ремеслом, яке він почитав нічим не гірше за інших, адже трунар не брат катові. Адріян навіть вирішив, що запросить на новосілля не нових своїх знайомих, а тих, на кого працює. У відповідь на це його працівниця запропонувала йому перехреститися. Але Адріяном ця думка сподобалася.

Розбудили Адріяна ще затемна, так як прискакав осавула купчихи Трюхиной з повідомленням, що вона цієї ночі померла. Адріян відправився на Разгуляй, почалися клопоти і переговори з родичами покійної. Закінчивши справи, він вже ввечері пішки вирушив додому. Підійшовши до будинку, він помітив, що хтось відчинив його хвіртку і увійшов до неї. Поки Адріян міркував, хто б це міг бути, підійшов ще один чоловік. Обличчя його здалося Адріяном.знайомим. Увійшовши до будинку, трунар побачив, що кімната повна мерцями, освітленими місяцем, сіявшей через вікно. З жахом дізнався в них трунар своїх колишніх клієнтів. Вони вітали його, а один з них навіть спробував обійняти Адріяна, але Прохоров відштовхнув його, той упав і розсипався. З погрозами обступили його інші гості, і Адріян впав і знепритомнів.

Відкривши вранці очі, Адріян згадав вчорашні події. Працівниця сказала, що заходили сусіди довідатися про здоров'я його, але вона не стала його будити.Адріян поцікавився, чи не приходили від небіжчиці Трюхиной, але працівниця здивувалася словами про смерть купчихи і розповіла, що трунар, як повернувся від шевця п'яний і завалився спати, так і спав до цієї самої хвилини. Тут тільки зрозумів трунар, що всі жахливі події, так налякали його, сталися у сні, і наказав ставити самовар і звати дочок.

Станційний доглядач

Немає людей найнещасніші станційних доглядачів, бо в усіх своїх неприємностях подорожують неодмінно звинувачують наглядачів та намагаються на них зігнати свою злість з приводу поганих доріг, нестерпного погоди, кепських коней і тому подібного. А між тим доглядачі - це здебільшого лагідні і безмовні люди, «сущі мученики чотирнадцятого класу, огороджені своїм чином тільки від побоїв, і то не завжди». Життя доглядача сповнена тривог і турбот, він ні від кого не бачить подяки, навпаки, чує погрози і крики і відчуває поштовхи роздратованих постояльців. Тим часом «з їхніх розмов можна почерпнути багато цікавого і повчального».

У 1816 р. сталося оповідачеві проїжджати через *** губернію, і в дорозі він був застигнутий дощем. На станції поспішив він переодягнутися і налитися чаю. Ставила самовар і накривала на стіл смотрітелева дочка, дівчинка років чотирнадцяти на ім'я Дуня, яка вразила оповідача своєю красою. Поки Дуня клопоталася, мандрівник розглядав оздоблення хати. На стіні зауважив він картинки із зображенням історії блудного сина, на вікнах - герань, в кімнаті було ліжко за строкатою фіранкою. Мандрівник запропонував Самсона Виріна - так звали доглядача - і його дочки розділити з ним трапезу, і виникла невимушена обстановка, що розташовує до симпатії. Вже коні були подані, а мандрівник усе не хотів розлучитися зі своїми новими знайомими.

Минуло кілька років, і знову довелося йому їхати цим трактом. Він з нетерпінням чекав зустрічі з давніми знайомими. «Вошед в кімнату», він дізнався колишню обстановку, але «все кругом показувало ветхість і нехтування». Не було в будинку і Дуні. Постарілий доглядач був похмурий і неговіркий, лише склянку пуншу розворушив його, і мандрівник почув сумну історію зникнення Дуні. Трапилося це три роки тому. На станцію прибув молодий офіцер, який дуже поспішав і гнівався, що довго не подають коней, але, побачивши Дуню, пом'якшав і навіть залишився вечеряти. Коли ж коні прибутку, офіцер раптово відчув сильне нездужання. Що приїхав лікар знайшов у нього гарячку і прописав повний спокій. На третій день офіцер був вже здоровий і зібрався їхати. День був недільний, і він запропонував Дуні довезти її до церкви. Батько дозволив дочці поїхати, не припускаючи нічого поганого, але все ж їм опанувало занепокоєння, і він побіг до церкви. Обідня вже скінчилася, благаючі розходилися, а зі слів дячка доглядач дізнався, що Дуні в церкві не було. Повернувся ввечері ямщик, що віз офіцера, повідомив, що Дуня вирушила з ним до наступної станції. Доглядач зрозумів, що хвороба офіцера була удаваною, і сам зліг в сильній гарячці. Одужавши, Самсон випросив відпустку і пішки вирушив до Петербурга, куди, як знав він з подорожньої, їхав ротмістр Мінський. У Петербурзі він відшукав Мінського і з'явився до нього. Мінський не відразу впізнав його, а дізнавшись, почав запевняти Самсона, що він любить Дуню, ніколи її не покине і зробить щасливою. Він дав доглядачеві грошей і випровадив на вулицю.

Самсону дуже хотілося ще раз побачити дочку. Випадок допоміг йому. На Ливарної зауважив він Мінського в чепурних дрожках, які зупинилися біля під'їзду триповерхового будинку. Мінський увійшов до хати, а доглядач з розмови з кучером дізнався, що тут живе Дуня, і увійшов до під'їзду.Потрапивши в квартиру, крізь відчинені двері кімнати побачив він Мінського і свою Дуню, чудово одягнену і з неясністю дивиться на Мінського. Помітивши батька, Дуня скрикнула і без пам'яті впала на килим. Розгніваний Мінський виштовхав старого на сходи, і той відправився геть. І ось вже третій рік він нічого не знає про Дуні і боїться,