Короткий переказ твору Дуб і Тростинка (Жан де Лафонтен)

Одного разу Дуб у розмові з тростинкою співчуває їй: адже вона така тонка, слабенька, вона хилиться під маленьким горобцем, і навіть легкий вітер її хитає. Ось він - він сміється над вихорами і грозами, в будь-яку негоду стоїть прямо і твердо, а своїми гілками може захистити тих, хто зростає внизу. Однак Тростинка не приймає його жалю. Вона заявляє, що вітер хоча і гніт її, але не ламає; Дубу ж бурі досі не шкодили, це правда, «але - почекаємо кінця!»

І не встигає вона це вимовити, як з півночі прилітає лютий аквілон. Тростіночка припадає до землі і тим рятується. Дуб ж тримається, тримається ... проте вітер подвоює сили і, взревев, вириває його з коренем.