Короткий переказ твору Іван Денисович, його друзі і недруги (Володимир Лакшин)

Важко уявити собі, що ще рік тому ми не знали імені Солженіцина. Буденність розташовує до благодушності оцінок, але той, хто вразив нас при першому свою появу, не може розраховувати на поблажливість. Повість «Один день Івана Денисовича» еталон діяльності Солженіцина художника. Це рідкісний випадок у літературі, коли вихід у світ художнього твору став подією суспільно-політичним. М. С. Хрущов дав високу оцінку цій повісті. Сам факт появи повісті був сприйнятий людьми як підтвердження волі партії назавжди покінчити зі свавіллям. Інші вважали Солженіцин - Іван Денисович одну особу. Солженіцин робить так, що ми бачимо і дізнаємося життя зека не з боку, а зсередини, «від нього». Про те, що цей день для героя був «майже щасливим», автор говорить серйозно. У повісті точно позначений час дії-січень 1951 року. Є два способи критики: нормативний (в критика до знайомства з твором готові поняття про все, критик накладає готові мірки), аналітичний (підхід до твору як до відбиття живого життя). Відношення критики до повісті склалося не просто.

У таборі Солженіцина цікавив не тільки табір - його цікавили люди і епоха. Герой повісті «рядовий» людина і поява такого героя - свідчення демократизації літератури після XX з'їзду партії. Зайва пайка перша умова внутрішньої самостійності. У Івана Денисовича руки робочої людини, а око майстра, звичка майстра, він дбайливо ставиться до інструмента. Це не тільки селянський господарський розум, а й гордість робочої людини у якого є творче начало. Шухов НІ НА КОГО НЕ СТАНЕ перекладати свою НОШУ. Після Шухова бригада - другий головний герой повісті. Вона як одна велика сім'я. У Івана Денисовича з його народним ставленням до людей і праці закладена така життєствердна сила, яка не залишає місця спустошеності і безвір'я. Отже, з одного боку - «простий люд», з іншого, «переживають інтелігенти». Ставлення Шухова дурні, точно так само як його здивування з приводу легкого промислу Красилів, має в своїй основі народне ставлення до праці та моральному боргу спільно працюючих людей один перед одним.Різні були табори, різні люди в них сиділи, і по-різному переживали, що відбувається. Придурок - розумний укладений, влаштувався при дурні начальника. А як же роботяги? У Івана Денисовича ставлення до людей-народне незалежно від того чи належать ці люди до «народу» чи до «інтелігенції». Солженіцину близькі заповіти російської літератури минулого століття - народність Некрасова і Щедріна, Толстого і Чехова. Але його погляд на народ - погляд радянського письменника. Народному відношенню до праці протистоїть міщанське бажання прожити легше, але міщанство завжди розпізнається. Значення повісті Солженіцина в тому, зокрема, й полягає, що вона допомагає ясно зрозуміти це.