Короткий переказ твору Письменник, читач, критик (Володимир Лакшин)

Кажуть, що критика на те й існує, щоб допомагати письменникові виправити недоліки його пера.

Нав'язані поради рідко приносять користь, художник повинен думати сам, інша справа, що принциповий літературний суперечка зазвичай сам по собі буває небесполезен, критика не повинна бути неодмінно приємною письменнику. Її обов'язок захищати права читачів і оберігати його від вульгарності, бездарності, ідейної порожнечі, нехай краще образиться письменник, та читач буде не в накладі. У серйозній критиці думка, підказана книгою або прямо витягнута з неї, не менш важлива, ніж оцінка. Велику критику народжує велику літературу. Змусити думати читачів - це значить і письменника самим нормальним, природним шляхом посунути в його думках і висновках. Кепсько, коли критик відчуває себе людиною касти. Критик повинен бути близький читачеві. Людям байдужим, з глухотою до мистецтва, не варто було б займатися критикою. «Убити хорошу книгу, - говорив Мільтон, - майже те ж, що вбити людину». «Книги треба читати так само зосереджено й неквапливо, як вони писалися». В очах критики література занадто часто виглядає не підручником життя, а, навпаки, об'єктом повчання. Значення літератури як джерела пізнання, не просто задовольняє людської допитливості, але і важливого для практичної діяльності партії робітничого класу, так вважав Луначарський. Кожен письменник, який підміняє життєвий образ надуманим, є брехуном і зрадником по відношенню до партії, партійність мистецтва невідривно від його правдивості. Великий художник створює характери, в яких світиться життя в її найблагородніших і кращих проявах. Але одна справа сконструювати ці якості героя, інше - вгадати «ідеальне» почало в життєвій строкатості реальних, прозових, знайомих кожному відносин та осіб. По суті, це вміння видобувати поезію з прози, як зауважував ще Бєлінський, і є безсумнівна ознака справжнього мистецтва. Суд читача - вища інстанція для літератури.

Забобони критики, а також і її гідності, виникають як відображення читацької психології, настроїв тієї чи іншої частини читацької середовища. Кажуть, що немає на світі такої порожній і нерозумною книги, на яку не знайшлося хоча б одного співчуваючого їй читача, і точно так само - немає такого сумнівного критичного судження, яке не було б хоч кимось розділена і підхоплено.Поважати читача - не значить лестити йому - «мистецтво повинне бути зрозуміло масам».Істинно значним творам мистецтва далеко не завжди при першому їх появі влаштовувалася заслужена зустріч, як правило, лише через деякий час вони отримували повне визнання публіки та критики. Кажуть, що література має такою критикою, яку вона заслуговує, але буває і навпаки. Зростання свідомості читачів, їх участь у літературному житті - незаперечний і благотворний факт наших днів. Література - обопільне справу читачів і письменників, а тому і відповідальність за неї, за її успіхи і рух повинна бути обопільною. Але нехай і критик не стоїть осторонь від цього кровного союзу. Читачі хочуть бачити критику партійної за духом, безстрашної і прямодушний у підтримці правди, у захисті інтересів народу. Вони хочуть, щоб усе талановите і сміливе у мистецтві знаходило підтримку і кваліфікований суд, а не бездарне, брехливу і кон'юнктурних підлягало б безжалісного осміянню.