Діти не знали, чого від них хочуть, їм сподобався старий дід, вони потягнулися до нього, а він присів серед них і обійняв. Нічого він тоді не думав, - сказав Бог, пестячи дітей.

Натовпи мертвих стояли, дивлячись на Бога з дітьми, і в грудях у кожного щось тануло. Усі раптом відчули таємничий зв'язок з Ним і зрозуміли, що Він - такий же, як вони, тільки глибше і більше за них.

Їм важко було покидати Бога, і найважче розлучалися з ним діти. Але старий сказав їм, що треба слухатися дорослих. І діти послухали!

Натовпи мертвих знову рушили в дорогу. Люди спокійно й умиротворено, як брати, розмовляли один з одним. І сенс всіх їх дуже різних слів зводився до того, що сказав один літній чоловік. А сказав він просту річ - він приймає життя, яким воно є. Адже ніякий інший життя уявити собі все одно неможливо!

Дійшовши до області темряви, звідки вони всі вийшли, і сказавши все, що вони хотіли сказати, мертві розійшлися. Кожен попрямував до місця, яке уготовано йому в майбутньому.