Короткий переказ твору Легенда про Сонної Долині (Вашингтон Ірвінг)

На східному березі Гудзона, в глибині однієї з бухт, варто село, неподалік від неї є лощина, яку за її тишу і безтурботність, а також за флегматичний вдачу її мешканців прозвали Сонної. Місце це наче перебуває під якимсь закляттям, що зачарувала уми місцевих жителів, які живуть у світі мрій наяву. Вся округа рясніє оповідями, «нечистими місцями», забобонами. Головний дух, який відвідує цей зачарований куточок, - Вершник без голови. Кажуть, що це тінь гессенського кавалериста, якому в битві відірвало голову гарматним ядром; тіло його поховано всередині церковної огорожі, а дух нишпорить по ночах у пошуках відірваною голови. У цих місцях років тридцять тому жив бідний сільський вчитель Ікабод Крейн - довготелесий незграбний молодий чоловік , сумлінну педагог, свято дотримувався правило «хто шкодує різку, той псує дитину» і впевнений, що провинився, пустун «буде пам'ятати і дякувати йому до кінця своїх днів». Він представляв собою суміш лукавства і простодушності, любив блиснути освіченістю, особливо перед миловидними дівчатами, був регентом церковного хору, а також відрізнявся завидним апетитом. Його улюбленою книгою була «Історія чаклунства в Новій Англії» Коттона Мезера, і він знав її напам'ять. Ікабод Крейн закохався в Катрину ван Тассель, єдину дочку багатого фермера, красуню, нічиєї ласки добивалися все місцеві молоді люди. Самим серйозним суперником Ікабод був Бром Боні, пустотливий сільський хлопець, сильний і сміливий. Якось раз Ікабод запросили до ван Тассель на свято. Щоб виглядати гідно, Ікабод вичистив свою стару чорну пару, старанно причесався над шматком розбитого дзеркала і позичив у господаря будинку , де квартирував, коня - старого впертого одра. Душею свята був Бром Боні, який прибув верхи на Чорта - гарячому вороному коні. Ікабод, радіючи смачне частування, мріяв про те, що в один прекрасний день він одружується на Катрін і прибере до рук ферму ван Тассель. Після танців всі стали розповідати про духів і привидів, і Бром Боні повідав історію про те, як одного разу вночі зустрів Вершника без голови і запропонував йому «помірятися у стрибку, обіцяючи, в разі поразки, піднести" безголового "чашу відмінної пуншу». Боні ледь не переміг, але на церковному мосту гессенец вирвався вперед, розсипався вогненної спалахом і згинув. Після свята Ікабод затримався, бажаючи поговорити з коханою наодинці, але розмова їх був недовгим, і Ікабод пішов у повному зневірі. Повертаючись вночі додому, він зауважив вершника богатирського складання на могутньому чорному коні. Ікабод в страху поскакав вперед, але вершник не відставав. У якусьмить постать вершника чітко обрисувалася на тлі нічного неба, і Ікабод побачив, що голова у вершника не на потрібному місці, а прив'язана до луки сідла. Кінь Ікабод мчав як вихор, але посередині яру попруга ослабла, і сідло зісковзнуло на землю. У Ікабод промайнула думка про те, як розсердиться господар, що позичив йому святкове сідло, але зараз йому було не до сідла: він поспішав до церковного мосту, згадуючи, що саме там зник привид, змагатися з бромом Бонсом.Раптом Ікабод побачив, як вершник підвівся в стременах і кинув у нього своєю головою. Голова з тріском вдарилася об череп Ікабод, і він без свідомості звалився на землю. На ранок старий кінь без сідла і без вершника повернувся до господаря. Під час пошуків було знайдено зламане сідло, а за мостом біля струмка - капелюх Ікабод і розбита вщент гарбуз. Місцеві жителі вирішили, що Ікабод забрав Вершник без голови, але один старий фермер, через кілька років після цієї події їздив до Нью-Йорк, розповів, що Ікабод Крейн живий-здоровий. Переселившись в інший кінець країни, він став політиком, депутатом, писав в газетах і під кінець став мировим суддею. Що ж до Брому Бонса, то він одружився на Катрін Ван Тассель, і було виявлено, що кожного разу, коли при ньому розповідали історію Ікабод, на його липі з'являлося лукаве вираз, а при згадці про гарбузі він починав голосно сміятися.